|
В категорії матеріалів: 35
Показано матеріалів: 1-15 |
Сторінки: 1 2 3 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
1 березня 2022 рік – дата, яка викарбувалася в історії Миколаївщини і змінила хід подій у Баштанському районі. Саме тоді відбувся переможний бій місцевих тероборонців у Баштанці, які ціною власного життя змусили російського ворога відступити від плану окупувати громаду.
Місто Баштанка, яке розташоване за 66 кілометрів від Миколаєва, неодноразово потерпало від ворожих атак, боролось з наслідками російських обстрілів. А його жителі нищили ворога у самісінькому центрі населеного пункту, приймали біженців та лікували поранених.
Варто зазначити, що населені пункти, які належать до Баштанської ОТГ — мова йде про села Піски, Плющівка та Христофорівка,деякий час перебували під окупацією.
Як у 2024 році живе Баштанка, чи повернулись мешканці додому, які об’єкти відновлюються та яка ситуація з укриттями – про все це розповів міський голова Баштанки Олександр Береговий редакції 0512.ua.
|
У вересні в нашому районі відбудеться величне свято – 90-річчя Баштанської республіки, що діяла в Баштанці з 16 вересня по 19 листопада 1919 року.
На честь тих славних днів у м. Баштанка споруджено пам’ятник героям Баштанської республіки. Героїв увічнено у назвах вулиць міста. Пам’ять про події збережені в районному краєзнавчому та шкільному музеях, у спогадах очевидців тих подій, дослідників. |
Баштанка – невелике мальовниче містечко на півдні України, центр найбільшого району Миколаївської області. Місто розташоване за 66 км на північний схід від обласного центру, Миколаєва, і за 11 км від залізничної станції Явкине. Чисельність населення станом на 2020 рік становила 12449 жителів.
24 лютого мирне аграрне містечко не будили вибухи, і навіть їх відлуння не сягало сонної Баштанки. Місто вибухнуло телефонними дзвінками. Налякані люди телефонували родичам і знайомим, розносячи лише одну звістку — війна.
|
Свою позицію він висловив у коментарі кореспонденту «НикВести». Зазначимо, що в рекомендаціях Інституту національної памʼяті перейменування Баштанки аргументують тим, місто було названо на честь «Баштанської республіки», проголошеної 1919 році в Баштанській балці місцевими більшовиками. До перейменування 1928 року вона була тодішнім селом Полтавка.
|
Наприкінці грудня у Миколаївській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація літературно-художнього видання «Записки колекціонера» про відомого мецената, колекціонера, конезаводчика Якова Івановича Бутовича. Упорядниками видання стали: кандидат історичних наук, доцент, член Національної спілки краєзнавців України, депутат обласної ради Є.Г. Горбуров, кандидат мистецтвознавства, директор Миколаївського художнього музею ім. В.В. Верещагіна С.М. Росляков. Фінансову підтримку надав меценат, депутат облради В.О. Фроленко.
|
Вранці, 27 вересня, на території, що біля торгових контейнерів ринку «Експрес» (за недобудованим банком, між вулицями Ярослава Мудрого та Ювілейна), під час земляних робіт з будівництва супермаркету «33 квадратних метри» було виявлено кістки та череп, що схожі на людські.
Заступником міської ради Олександром Васильєвим про цю подію було повідомлено Баштанський відділ поліції. На місце будівництва прибув наряд поліції. Правоохоронці зазначили, що треба чекати на слідчо-оперативну групу, котра прибула через декілька годин (була на виїзді у іншому населеному пункті). Поліцейські детально оглянули місце будівництва, а потім старший спеціаліст-криміналіст слідчого відділення Баштанського районного відділу поліції Андрій Ракітін вилучив усі рештки, що схожі на людські.
|
 У тій плеяді мужніх і легендарних є й одинадцять синів Баштанщини, які своїми ратними подвигами довели синівську вірність Вітчизні. Вони захищали Сталінград, форсували Дніпро й Південний Буг, звільняли Україну й Литву, Угорщину й Югославію, а Іван Григор’єв поставив свій автограф на рейхстагу в Берліні в травні 1945-го.
Згадаймо поіменно тих, ким пишається баштанська земля. Такі люди мають служити прикладом для нинішнього молодого покоління. Імена Героїв забуттю не підлягають.
Бондаренко Іван Антонович
Народився в 1914 році в с. Шевченко, Баштанського району. Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі, старшим фінінспектором у Баштанці.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, ІІ і ІІІ Українських фронтах. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІІ ступеню і Червоної Зірки.
Загинув у бою в с. Виноградний Сад, Доманівського району у 1944 році. Захоронений в Арбузинці.
За героїчне форсування Південного Бугу і утримання плацдарму... |
Цього року (2019 рік) виповнилася 120-та річниця від дня народження Тодора Гавриленка – українського історика, етнографа, учня академіка Михайла Грушевського, нашого земляка. Завдяки наполегливій пошуковій роботі провідного наукового співробітника Інституту історії України Національної академії наук України Оксани Юркової, його ім’я повертається до нас з небуття.
|
Сьогодні ми по-новому розпочинаємо пізнавати історію рідного краю та повстансько-партизанського руху зокрема. Повстанство стало однією з головних рис суспільно-політичного життя Півдня України у 20-х рр. XX ст., яку мусили враховувати як органи державної влади, так і політичні діячі, військові стратеги різних таборів. У хаотичній ситуації війни українське селянство залишалося перед лицем багаточисленних ворогів, мусило на своїх плечах виносити тягар ненависних війн, відстоювати і захищати свою власність, родину, дітей, інтереси громади. Селянське питання залишалося одним із найболючіших. Досліджуючи події найвищого піднесення повстанського руху у 1919 на початку 1920 рр. на Півдні України, слід задуматися над такими історичними фактами:
− Чому виникла повстанська Баштанська республіка державного типу?
− Які інтереси і цілі відстоювали селяни?
− Чому баштанські повстанці виступили не лише за своє природне право бути господарями своєї землі, а й проти
репресивно-каральної системи у подальшому?
− Чому феноменом Баштанської республіки є родинність, і як вона вплинула на формування окремих аспектів повстансько-партизанського руху та збереження традицій державотворення у подальшій історії Баштанського району?
|
Книга «Голодомор 1932-1933 років. Народна правда», у якій зібрані спогади жителів Баштанщини, очевидців Голодомору, фотоматеріали (у електронному варіанті відсутні) вшанування пам’яті загиблих у 1932-1933 роках.
Уривки свідчень очевидців Голодомору, опубліковані у даній книзі:
О. Т. Плужник (м. Баштанка): «Голодували всі. На вулиці Пролетарській, де я жила, майже всі повмирали…»
Н. П. Антонюк (с. Новоєгорівка): «У живих не було сил хоронити мертвих, кожен день по селу їздила підвода, обдивлялися кожен двір, кого знаходили мертвим, забирали і хоронили у братській могилі…»
П. П. Гільчук (с. Новоукраїнка): «Боляче було дивитись на людей, які вмирали [від голоду]. Спочатку пухне живіт, потім ноги, вся шкіра починає блищати, а на ногах аж лопається. Страшна голодна смерть, ні з чим її не зрівняти…»
П. Д. Кравченко (с. Інгулка): «Сестричка Олена і найменший братик померли на печі від голоду. Мама сама на кладовищі викопала яму, прийшла додому, зав'язала дітей у рядно і потягла їх на кладовище ховати. Коли я підріс, то мама розповідала, що я їй сказав: «Мамочко, я піду з тобою на кладовище, то закопай і мене з ними, бо я теж помру і тоді тобі мене теж доведеться тягнути на кладовище…»
... |
1946 рік - Турта Василь Петрович
03.1953 рік - Комаров Омелян Омелянович
01.1955 рік - Карпинський А.І.
11.1958 рік – Поповенко Григорій Олексійович
05.1959 рік – Пустовой Василь Кирилович
08.1961 рік – Плютенко Іван Миколайович
01.1963 рік – Матвійчук Іван Євтіхович
07.1974 рік – Черненко Микола Єпіфанович
...
|
1927 рік – секретар Полтавського райпарткому Теселько Степан Васильович;
З 09.1929 року – секретар Баштанської районної партійної організації т.Кузнєцов ( ім»я , по-батькові не вказано)
03.1936 рік – секретар Баштанського РК КП /б/України – Олєщенко І.Н. /репресований/
04.1937 - 1949 роки -1 секретар Баштанського РК КП /б/ України Романов Федір Авксентійович
1950- 10.1953 - 1 секретар Баштанського райкому партії Турушев Федір Петрович;
10.1953 - 03 .1959 - 1 секретар Баштанського райкому партії Маров Василь Афанасійович ;
05.1959 року - 1 секретар Баштанського райкому партії Поповенко Григорій Олексійович ;
01.1963 року -1 секретар Баштанського райкому партії Домбровський Іван Іванович;
03.1970 року- 1 секретар Баштанського райкому партії Захарченко Олексій Гаврилович ;
11.1975 року - 1 секретар Баштанського райкому партії Адамов Анатолій Миколайович ;
08.1983 року - 1 секретар Баштанського райкому партії Хамчич Володимир Миколайович
04.1992 року- Бардачов Микола Васильович – Представник Президента України у Баштагському районі
04.1994 року...
...
|
Документами, що зберігаються у
Державному архіві Миколаївської області , відображають віхи становлення
місцевого самоврядування у області та Баштанському районі.
Постановою Раднаркому України від 8
лютого 1919 року створені сільські Ради робітничих, селянських і
червоноармійських депутатів, як вищі органи Радянської влади на селі. В
період окупації денікінськими військами Ради припиняли свою діяльність.
Після відновлення радянської влади, відповідно до постанови ВУЦВК від
15 лютого 1920 року, на Україні у березні - квітні 1920 року, пройшли
вибори до місцевих рад. Сільські ради обирались у селах, селищах та
хуторах, що налічували понад 300 жителів. Ради робітничих, селянських і
червоноармійських депутатів створювались із розрахунку один депутат на
100 жителів , але не менше 5 депутатів і не більше 50 депутатів на
кожне поселення, строк повноважень депутатів становив 3 місяці.
Враховуючи, що сільські ради об’єднували населенні пункти з розрахунку
300- 400 осіб населення, до її складу входило, як правило 5 осіб. В
селах з населенням понад 10 тис. чоловік, обирався виконавчий комітет
Ради. При сільрадах створювались і діяли секції: земельна,
культурно-просвітницька, фінансова, адміністративно- господарська,
санітарна та благоустрою. Постановою ВУЦВК та РНК «Про залучення сільрад
та волвиконкомів до проведення натурподатку» від 11 квітня 1922 року,
місцеві податкові органи були розформовані і на сільради було покладено
обов’язки та відповідальність за укладанням списків платників, стягнення
податку, наглядом за виконанням податку та примушення платників до його
здачі під загальним керівництвом продорганів.
На початку 1923 року змінився
адміністративно – територіальний поділ України: на базі ліквідованих
повітів та волостей створені округи та райони, укрупнені всі
адміністративно- територіальні одиниці, у тому числі і сільські Ради, де
кількість населення повинна була нараховувати не менше тисячі
жителів., причому населення пункти об’єднані сільрадою, знаходилися на
відстані не більше 3-6 верств від неї. Зменшення цих показників
допускалось лише в разі створення національних адмінодиниць – сільрад
та районів , де переважна кількість жителів не належала до української
національності .На території Херсонської губернії, до складу якої
входила більша частина населених пунктів нинішньої Миколаївської
області, виконання цих умов було складним через вкрай нерівномірну
щільність населення ( 75,5 жителів на кв. в. у Балтській окрузі та 30.2
жителів на 1 кв.в у Херсонській , так і внаслідок неоднакової
кількості населених пунктів, що були об»єднані однією сільрадою за
вказаною ознакою ( 2,5 населенних пункти на 1 сільраду у Балтській
окрузі, порівняно із показником 4,5 – у Херсонській та 5,5 - у Одеській
окрузі. Крім того, необхідно було врахувати умови зв’язку,
національного складу мешканців, матеріальний стан населених пунктів та
ін.. Незважаючи на вказані несприятливі умови, організацію сільрад було
визнано успішною. Так, наприклад , при загальній кількості сільрад 1079,
усього 5% охоплювали населенні пункти в кількості жителів менше 1000.
Так , в Балтській окрузі на сільраду припадало у середньому 2533
жителі, у Миколаївській – 2335, в Одеській – 2405, у Херсонській –
2713. Після реформи сільради дістали функції колишніх волвиконкомів.
На 1V сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925
року було прийнято резолюцію «Про низове районування», якою було
визнано правильною проведену роботу з корегування низового районування,
як в цілому так і в частині виділення самостійних національних
адміністративно- територіальних одиниць. Ставилось завдання терміново
провести роботу з поширення мережі сільрад...
...
|
 Історію можна переписати, але
документи, що зберігаються в архівах все одно будуть відображати події,
факти того чи іншого її періоду.
Однією із самих страшних сторінок
історії українського народу є період Великої Вітчизняної війни. З перших
днів окупації німецькими військами було встановлено режим терору ,
знущання над мирним населенням.
12 серпня 1941 року фашистські
війська вторглись на територію Баштанського району, а 16 серпня 1941
року район був повністю окупований.
Грабуючи народні багатства України,
знищуючи населення, німецькі фашисти намагалися поставити народ на
коліна, використати їх як робочу силу для потреб рейху та його збройних
сил. З цією метою на України було введено режим рабсько – кріпосницької
праці.
Найстрашнішою була рабська праця
вивезених на роботи до фашистської Німеччини, країн західної Європи у
1942- 1944 роках ( в основному вивозили юнаків та дівчат 1926, 1927
років). Вивезенням займались штаби й комісії, всі органи
рейхскомісаріату, економічного штабу «Ост», командування верхмату,
поліцейські сили й каральні органи окупантів, управи, старости та ін..
Генеральний імперський
уповноважений з робітничої сили Заукель вимагав: «усім чоловікам давати
таку кількість їжі та надавати таке приміщення під житло, ставитись до
них таким чином, щоб це коштувало нам найменших витрат при максимальній
експлуатації». Такі умови праці «остарбайтерів» ( так німці називали
робітників із сходу) , безумовно, не оголошувалися, навпаки з 1942 року
почалася пропагування їх роботи у Німеччині. Так, в газеті «Українська
думка», що виходила у Миколаєві, у № 74 від 16 вересня 1942 року
з»явилося звернення... «Що чекає на тебе у Німеччині?»: «Гарна праця і
добра зарплатня. Гарне ставлення. Гуртожиток і харчування, соціальна,
культурна охорона, охорона здоров’я. Забезпечення твоєї родини у
батьківщині. Отже, запишись на Біржі праці». У випусках газети за 1942 –
1943 роки публікувались статті з фотографіями житлових приміщень,
їдалень для українських робітників, їхні листи з описанням чудових умов
праці та життя у Німеччині.
Але ні заклики, ні фальшиві листи
не приховували істини: українські юнаки та дівчата не бажали працювати у
Німеччині, всіляко запобігали цьому.
Вербування на роботу скоріше
нагадувало полювання на людей. Поміж себе фашисти називали вербування
«полюванням за черепами». Житель села Новоукраїнка Єрмолівської
сільради Садченко Андрій Никифорович згадує: «7 жовтня 1943 року німці
насильно гнали на станцію Новополтавку молодь 1927 року народження. Я
проводив свою сестру . В цей час мене схопили поліцаї і калмики та під
конвоєм погрузили у вагон і відправили до Германії».
В Державному архіві Миколаївської
області зберігаються спогади громадян , що повернулися із фашистської
неволі: Александрова Михайла Кириловича, ст. Лоцкине; Вилкул Віктора
Григоровича, с. Зелений Клин...
...
|
|
|
