|
Документами, що зберігаються у Державному архіві Миколаївської області , відображають віхи становлення місцевого самоврядування у області та Баштанському районі.
Постановою Раднаркому України від 8 лютого 1919 року створені сільські Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, як вищі органи Радянської влади на селі. В період окупації денікінськими військами Ради припиняли свою діяльність. Після відновлення радянської влади, відповідно до постанови ВУЦВК від 15 лютого 1920 року, на Україні у березні - квітні 1920 року, пройшли вибори до місцевих рад. Сільські ради обирались у селах, селищах та хуторах, що налічували понад 300 жителів. Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів створювались із розрахунку один депутат на 100 жителів , але не менше 5 депутатів і не більше 50 депутатів на кожне поселення, строк повноважень депутатів становив 3 місяці. Враховуючи, що сільські ради об’єднували населенні пункти з розрахунку 300- 400 осіб населення, до її складу входило, як правило 5 осіб. В селах з населенням понад 10 тис. чоловік, обирався виконавчий комітет Ради. При сільрадах створювались і діяли секції: земельна, культурно-просвітницька, фінансова, адміністративно- господарська, санітарна та благоустрою. Постановою ВУЦВК та РНК «Про залучення сільрад та волвиконкомів до проведення натурподатку» від 11 квітня 1922 року, місцеві податкові органи були розформовані і на сільради було покладено обов’язки та відповідальність за укладанням списків платників, стягнення податку, наглядом за виконанням податку та примушення платників до його здачі під загальним керівництвом продорганів.
На початку 1923 року змінився адміністративно – територіальний поділ України: на базі ліквідованих повітів та волостей створені округи та райони, укрупнені всі адміністративно- територіальні одиниці, у тому числі і сільські Ради, де кількість населення повинна була нараховувати не менше тисячі жителів., причому населення пункти об’єднані сільрадою, знаходилися на відстані не більше 3-6 верств від неї. Зменшення цих показників допускалось лише в разі створення національних адмінодиниць – сільрад та районів , де переважна кількість жителів не належала до української національності .На території Херсонської губернії, до складу якої входила більша частина населених пунктів нинішньої Миколаївської області, виконання цих умов було складним через вкрай нерівномірну щільність населення ( 75,5 жителів на кв. в. у Балтській окрузі та 30.2 жителів на 1 кв.в у Херсонській , так і внаслідок неоднакової кількості населених пунктів, що були об»єднані однією сільрадою за вказаною ознакою ( 2,5 населенних пункти на 1 сільраду у Балтській окрузі, порівняно із показником 4,5 – у Херсонській та 5,5 - у Одеській окрузі. Крім того, необхідно було врахувати умови зв’язку, національного складу мешканців, матеріальний стан населених пунктів та ін.. Незважаючи на вказані несприятливі умови, організацію сільрад було визнано успішною. Так, наприклад , при загальній кількості сільрад 1079, усього 5% охоплювали населенні пункти в кількості жителів менше 1000. Так , в Балтській окрузі на сільраду припадало у середньому 2533 жителі, у Миколаївській – 2335, в Одеській – 2405, у Херсонській – 2713. Після реформи сільради дістали функції колишніх волвиконкомів.
На 1V сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925 року було прийнято резолюцію «Про низове районування», якою було визнано правильною проведену роботу з корегування низового районування, як в цілому так і в частині виділення самостійних національних адміністративно- територіальних одиниць. Ставилось завдання терміново провести роботу з поширення мережі сільрад , що мають 1000 та більше жителів, а також для національних меншин – 500 жителів, в окремих випадках з дозволу окрвиконкомів дозволено організовувати сільради в населених пунктах з 500 жителями, що до інших центрів сільрад відстань більше 5 верств. Відповідно до цього рішення утворені самостійні сільські ради: Єрмолівська - виділена із Привільненсько – Єрмолівської ( 9 вересня 1925 року) , Новобирзулівська – виділена із Привільненської і Кашперомиколаївської сільських рад ( 14 листопада 1925 року) Надаючи національним меншинам розвивати свої культуру та мову, визнано необхідним надалі створювати окремі національні райони та сільради На виконання завдань уряду на території Миколаївської округи були проведені певні зміни. Так, на території сучасного Баштанського району створено Новоданцигську сільську раду ( с.Виноградівка ) -Постанова ВУЦВК і РНК від 9.09.1925 року. Якщо у травні 1925 року у Миколаївській окрузі налічувалось 9 районів та 141 сільрада ( у Вознесенському районі – 25 сільрад, в Очаківському – 10, у Варварівському – 12, у Ландауському – 11, у Миколаївському – 24, у Новоодеському – 11, у Привільненському – 18, у Новобузькому -20, у Володимирівському- 10) , то у червні того ж року на засіданні Миколаївської округової адміністративно –територіальної комісії ( протокол №4 від 4-5 червня ) було запропоновано організувати 160 сільрад, з них національних 35 ( німецьких -14, молдавських -6, єврейських -3, білоруських-1, болгарських 1, російських -10), тобто ліквідувати 6 сільрад і створити 25 нових. На території сучасного району національними були Єфінгарська сільська рада ( єврейське поселення), Новоданцигська – німецька колонія, Добренська - поселення німців та євреїв, Явкинська – поселенці з Білорусії.
Постановою ВУЦВК і РНК України від 29.09.1926 року із частини Миколаївського, Привільненського та Новобузького районів утворено Полтавський (Баштанський ) район. До складу району увійшли такі сільські ради: Антонівська, Добренська, Інгульська, Лобрієвська, Мар’ївська, Мар’янівська, Новоданцигська, Христофорівська, Горожанська, Новогеоргієвська, Єфінгарська, Пісківська, Новоіванівська, Новоєгорівська, Новополтавська, Новосергіївська, Полтавська, Явкинська, Єрмолівська, Кашперомиколаївська, Новобирзулівська, Привільненська.
Відповідно до Постанови ВУЦВК від 2.09.1930 року до Баштанського району приєднано частину сільрад ліквідованого Миколаївського району . У складі району були такі сільради : Антонівська, Гороженська, Добренська, Єрмолівська, Єфінгарська, Кашперомиколаївська, Ленінська, Мар’янівська, Новобирзулівська, Новогеоргіївська, Новоєгорівська, Новоіванівська, Новопавлівська, Новосергіївська, Баштанська (Полтавська), Пісківська, Привільненська, Явкинська, Бармашовська, Інгульська, Лобрієвська, Мар’ївська, Новоолександрівська, Новоданцигська, Новопетровська, Христофорівська.
В документах, що зберігаються в Державному архіві Миколаївської області є прізвища голів сільрад станом на 1926 рік : Ленінська – Яшкін Макар Парфентійович; Новобирзулівська – Дем’яненко Михайло Миколайович; Єрмолівська –Фалькшот Марец Оскарович; Явкинська _ Петров Сергій Петрович, Гороженська – Дідан Гаврило Актакович; Новоєгорівська – Гончаров Грицько Степанович; Новогеоргіївська – Христенко Порфирій Михайлович; Новопавлівська – Кучеренко Андрій Демидович , Єфінгарська - Левин Фаівель Лейбович; Новосергіївська – Нікулін Афанасій Миколайович; Пісківська – Клименко Павло Маркович; Мар’янівська – Сабина Пантелей Тихонович.
У 1926-1929 роках сільським Радам – найчисленнішим органам влади – приділялася велика увага. Курс на колективізацію сільського господарства висунув як одне з першорядних завдань радянського будівництва подальше зміцнення сільських Рад, адже саме вони « очолили боротьбу за соціалістичне перетворення сільського господарства, за ліквідацію куркульства як класу».З цією метою у вересні 1926 року ВУЦВК і РНК УРСР було затверджено Інструкцію про роботу комісій сільських Рад., у жовтні 1927 року – нове «Положення про сільські Ради», яке значно збільшувало повноваження сільрад, надавало їм адміністративно – господарських та фінансово –бюджетних прав. Рішенням Х Всеукраїнського з’їзду Рад, сільрадам були надані самостійні бюджети або прибутково - видаткові кошти. До компетенції сільських Рад належали всі організаційні, адміністративні і фінансово - податкові питання, керівництво сільським господарством, місцевою промисловістю і торгівлею, регулювання і охорона праці, культурно – виховна робота, а також виконання нотаріальних функцій і реєстрації актів громадянського стану. Положення значно розширило права сільрад у галузі землекористування та землеустрію, віднесло до їх компетенції розгляд спорів між трудовими землеробськими господарствами та їх членами, що раніше вирішувались судово – земельними комісіями і судами.
Значно посилилось керівництво сільрад земельними громадами після введення у грудні 1929 року «Положення про сільськогосподарські наради при сільських Радах». Згідно з положенням сільськогосподарські виробничі наради мали розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на соціалістичну перебудову сільського господарства свого району ( створення радгоспів, колгоспів, МТС, виробниче кооперування тощо). На наради також покладалась робота з розширення посівних площ, підвищення врожайності, розвитку тваринництва, Сільради практично керували земельними громадами, проводячи у життя курс партії на колективізацію: всі протоколи земельної громади розглядались на засіданні президії сільради і затверджувались нею або скасовувались.
На початку 1930- х років роль сільських Рад зводилися до «енергійного оголення колгоспного руху, мобілізації активістів і спрямування творчості широких батрацько – бідняцьких мас для перебудови всього життя села на соціалістичній основі». Основним змістом роботи сільрад стало складання виробничих планів колгоспів та їх здійснення, посилення процесів усуспільнення, правильна організація праці та нагляд за виконанням колгоспами усіх зобов’язань перед державою( хлібозаготівлі, контрактації, податків тощо). За новим «Положенням про сільські Ради», прийнятим ВУЦВК 1 липня 1931 року, сільради утворювались , як правило у кожному селі, крім дрібних населених пунктів, об’єднуваних в одну сільську раду., Положенням було передбачено розпуск сільської ради, яка «перекручувала політичну лінію або с систематично не виконувала державних завдань». Таким чином, сільські ради цілком залежали від районних або міських рад, яким були підпорядковані, і діяли лише за вказівками, не маючи права на самостійне вирішення місцевих питань. Особливо це помітно при вивчені документів щодо голодомору 1932-1933 років: відповідальні за виконання планів хлібозаготівлі, члени сільрад в разі нестачі ризикували не лише посадою або партквитком , а й свободою.
Постанова Центрального виконавчого комітету УРСР від 27 травня 1934 року зазначила необхідність посилення організаційно - масової роботи сільрад шляхом збільшення кількості секцій та створення в усіх установах, колгоспах, радгоспах, МТС, де був хоч один депутат Ради чи кандидат в депутати , депутатські групи, які мали об’єднувати навколо себе радянський актив, При сільрадах діяли, як правило, такі секції : рільництва, тваринництва, культури та охорони здоров’я, заготівель і торгівлі, фінансова, шляхів і зв’язку, благоустрою, революційної законності , оборонна. Контроль за роботою сільрад здійснювали в цей час новостворені обласні Ради. У 1933-1934 роках в усіх областях були проведені обласні з’їзди голів сільрад разом з представниками секцій, депутатських груп і низового радянського активу.
Конституція УРСР 1937 року перетворила Ради робітничих, селянських та червоноармійських депутатів у Ради депутатів трудящих, замість пленумів було встановлено сесійний порядок діяльності місцевих Рад, секції замінили постійні комісії при Радах. Сільради звільнили нарешті від податкових та заготівельних функцій, що створило сприятливі умови для зосередження уваги на питаннях сільськогосподарського виробництва, культури та благоустрою сіл. За Конституцією УРСР виконкоми Рад безпосередньо підпорядковувались як Раді депутатів трудящих, що їх утворила так і виконкому вищестоящої Ради. Цей принцип «демократичного централізму» повністю виключав можливість місцевої ініціативи і забезпечував обов’язкове виконання рішень центрального керівництва. Крім того , місцеві органи влади постійно перебували під наглядом і жорстким контролем з боку місцевих КП(б)У, які були створені і діяли у кожній адміністративно-територіальній одиниці паралельно з Радами. Так, у резолюції ХV з»їзду КП(б)У, що відбувся у травні 1940 року, було чітко вказано: «З’їзд зобов’язує райкоми, міськоми і обкоми КП(б)У організувати повсякденне керівництво місцевими Радами депутатів трудящих, добиваючись поліпшення їх діяльності …». Таким чином , сільські ради цілком залежали від районних та міських Рад, яким були підпорядковані, і діяли лише за їх вказівками, не маючи права на самостійне вирішення місцевих питань; будь – яка ініціатива, не узгоджена з вищими органами влади та партії, жорстоко каралась. Підтвердженням вищевикладених тез є документи сільських Рад довоєнного періоду ( близько 150 фондів), які зберігаються у Державному архіві Миколаївської області.
Конституція 1977 року перетворила Ради депутатів трудящих у Ради народних депутатів. При Радах працювали постійні комісії, виконавчий комітет, комісії при виконкомі та громадські організації- вуличні комітети, групи народного контролю, товариські суди, жіночі ради, добровільна народна дружина тощо. На виробничих об’єктах діяли депутатські групи та пости.
Збільшився і кількісний склад депутатів районної Ради- 85 депутатів та сільських Рад – від 45 до 25 депутатів.
Діяльність органів місцевого самоврядування у ці роки відображено у документах, що зберігаються у архівному відділі райдержадміністрації
У відповідності зі ст..40 Конституції України, яка була прийнята V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року місцеві Ради народних депутатів стали іменуватися обласними, районними, міськими, сільськими радами. Функції і завдання рад не змінилися.
Начальник архівного відділу
Л.О.Чорна
|
