|
Сьогодні ми по-новому розпочинаємо пізнавати історію рідного краю та повстансько-партизанського руху зокрема. Повстанство стало однією з головних рис суспільно-політичного життя Півдня України у 20-х рр. XX ст., яку мусили враховувати як органи державної влади, так і політичні діячі, військові стратеги різних таборів. У хаотичній ситуації війни українське селянство залишалося перед лицем багаточисленних ворогів, мусило на своїх плечах виносити тягар ненависних війн, відстоювати і захищати свою власність, родину, дітей, інтереси громади. Селянське питання залишалося одним із найболючіших. Досліджуючи події найвищого піднесення повстанського руху у 1919 на початку 1920 рр. на Півдні України, слід задуматися над такими історичними фактами:
− Чому виникла повстанська Баштанська республіка державного типу?
− Які інтереси і цілі відстоювали селяни?
− Чому баштанські повстанці виступили не лише за своє природне право бути господарями своєї землі, а й проти
репресивно-каральної системи у подальшому?
− Чому феноменом Баштанської республіки є родинність, і як вона вплинула на формування окремих аспектів повстансько-партизанського руху та збереження традицій державотворення у подальшій історії Баштанського району?
Звернення до минулого дає змогу визначити правильні орієнтири розвитку історії рідного краю, виховання майбутніх поколінь, передбачати ефективні методи розв’язання назрілих проблем, прогнозувати майбутнє, глибше усвідомити процеси державотворення.
Вивчення проблем повстанського руху в Баштанському районі необхідне, бо воно допомагає зрозуміти значення аграрного питання, родинної ментальності, сутності розв’язання соціально-політичних проблем у першій чверті XX століття.
Усвідомлення феномену родинності дає змогу розібратись у таких складних суспільних явищах як громадянська війна, об’єднання селянських родин, громад для боротьби з денікінщиною.
Нестабільна політична ситуація, обтяжена війною, постійна зміна влад, невирішеність аграрних, національних, господарських, військових, релігійних проблем штовхала цілі родини селян Баштанщини на боротьбу за встановлення власної «родинно-селянської влади», яка дає змогу порозумітись, підтримати один одного, відстояти кровне, рідне; допомогти вижити у скрутній ситуації і зберегти власний земельний наділ, а при можливості його розширити.
Селянствобуло поставлене перед вибором: більшовицька чи денікінська влада. Баштанка стала ареною дій різних партій, які виражали інтереси багатьох прошарків сільського населення, але не могли дати ні миру, ні землі. Тому родинні, сусідські, громадські стосунки були найкращою запорукою віри у справу повстанців. Люди знали один одного, могли довіряти, розуміли погляди, усвідомлювали мету боротьби. У ході повстанського руху на цьому ґрунті виростали ватажки повстанців, які повели за собою селянство.
Селянські витоки Баштанської республіки пов’язані з особливостями ментального відродження у свідомості селян, цінностей, звичаїв, традицій, які пов’язані з життям селянської сім’ї та громади, козацькою генеалогією.
1919−1920 рр. були періодом широких і масових повстанських акцій на території Півдня України. Складність суспільно-політичного життя полягало в тому, що в цю боротьбу були втягнуті всі суспільні верстви, а також кожен населений пункт.
На повстанський рух здійснювали вплив різні ліві партії: більшовики, боротьбисти, борьбисти, анархісти. Повстанський рух 1919−1920 рр. став складовою частиною громадянської війни й увібрав у себе такі риси: ставлення селян до радянської влади, співвідношення «селянської вольниці» і дисципліни «твердої руки», об’єднання Родинність, як феномен Баштанської республіки різних верств населення для боротьби з денікінщиною, незважаючи на партійну приналежність.
У 1919 році повстанський рух досяг свого апогею, результатом чого стало створення формувань державного типу – Висунської та Баштанської республік, які намагались утвердити «селянську владу», об’єднавши навколо себе декілька волостей з метою захисту власних земельних інтересів. Повстанський рух був тісно пов’язаний із аграрним питанням, цей «гордіїв вузол» намагалися розв’язати як більшовики, так і денікінці, однак все зводилося до реквізиції, продрозверстки, примусової мобілізації. Ні усуспільнення землі, ні повернення поміщицького землеволодіння не могли задовольнити селянство, яке намагалось отримати землю від будь-якої влади, незважаючи на методи. Складність вирішення аграрного питання супроводжує всі влади протягом 1917−1920 рр. Жодна влада на практиці протягом цього періоду не виправдала надій селянства на отримання землі в трудове індивідуальне використання. Більшовицька та денікінська політика 1919 року сприяла лише одному явищу – повстансько-партизанській боротьбі, у якій проявлялися традиції «селянської вольниці», а результатом цього процесу і стало утворення Баштанської республіки, яка стала апогеєм загального антиденікінського повстансько-партизанського руху на Півдні України. В організації Баштанської республіки мав місце процес ментального відродження волелюбних традицій предків-козаків. Її учасниками стали цілі родини, зокрема за даними Баштанського районного краєзнавчого музею вдалося скласти даний список:
1) М. В. Прядко; А. В. Прядко.
2) Г. В. Теселько; Б. Л. Теселько.
3) У. Ф. Лященко; В. Ф. Лященко; М. І. Лященко.
4) Г. І. Смола; С. Я. Смола; Ф. І. Смола; І. П. Смола; С. П. Смола.
5) Г. Я. Гапішко; І. І. Гапішко; П. І. Гапішко; Т. І. Гапішко; Ф. О. Гапішко; О. П. Гапішко.
6) Н. О. Змієвський; Г. Є. Змієвський; Ф. Я. Змієвський; М. П. Змієвський.
7) М. П. Околот; Н. П. Околот.
8) Х. П. Руденко; П. Х. Руденко; І. Х. Руденко.
9) І. М. Тур; Я. І Тур; В. Я. Тур; П. М. Тур.
10) С. К. Божко; К. С. Божко.
Таким чином бачимо, що учасниками Баштанської республіки були не поодинокі люди, а цілі сім’ї, які безперечно воювали за інтереси селянства і піднялися на боротьбу проти несправедливої реформи денікінців, спрямованої проти селянства. Боротьбу полегшувало те, що односельчани могли довіряти один одному і тому звичайним явищем була підтримка повстанців продовольством, переховування учасників повстання від денікінців, адже зрозуміло, що брата чи сина видати було неможливо.
Багато героїв Баштанської республіки, біля 900 чоловік, залишилися безіменними. У 30-х роках списки загиблих від рук денікінців мешканців Баштанського району таємним чином зникли.
Сьогодні, через незнання історії рідного краю, виникнення Баштанської республіки можливо дійсно викликає у декого посмішку. Але події далеких днів 1919 року заслуговують на вдячну пам’ять про тих, хто віддав своє життя, захищаючи ідеали свободи. На центральному цвинтарі родинною громадою м. Баштанка споруджено пам’ятний знак на честь героїв Баштанської республіки, які віддали своє життя за майбутнє нашої країни.
Традиції родинності в історії Баштанщини не були одномоментним актом, який простежується на прикладі діяльності повстанців Баштанської республіки, а продовжилися і в майбутньому Баштанського району, коли населення родинами працювало на підприємствах, у колгоспах.
Діячі Баштанської республіки, розгледівши справжнє обличчя більшовиків у 30-х рр. XX століття, знову почали діяти сім’ями і чинити опір. Однією з найбільш резонансних справ середини 30-х рр. на Миколаївщині була справа №3897 18 жителів, серед яких були учасники Баштанської республіки 1919 року: М. В. Прядко, О. В. Прядко, А. В. Прядко, О.П. Околот, Н. П. Околот. У відповідь на політику колективізації селяни розпочали антибільшовицькі повстання, не залишались осторонь і колишні учасники повстанського руху Баштанки. Саме родинність, як феномен історичних надбань Баштанщини, проявилась і в роки Великої Вітчизняної війни 1941−1945 рр. На території району в роки війни активну діяльність проводив підпільно-партизанський загін під керівництвом Івана Якимовича Калініченка. Скромні імена родин-героїв Баштанського підпілля гідні нашої пам’яті. Серед них Іван, Матвій Свердлики, Діна та Раїса Забари, брати Іван та Василь Сербули, Августа Півень. Відомо також про традицію родинності у Баштанській МТС. Баштанська МТС – первісток першої п’ятирічки. Створена 24 квітня 1929 року. Не одне десятиліття складає трудовий стаж династій Єремів, Кунпанів, Рижиків, Гапішків, Довженків, Дуб’ягів, Денисків, Бобошків, Смолів, Сіренків, Єсипенків, Шатніх, Карданюків, Болгарчуків, Прудких та інших.
З 1929 р. тривала традиція родин, які працювали у Баштанській МТС:
1) Воробйови – Олександр Савелійович, Савелій Олександрович, Федір Олександрович, які прийшли з реманентом і стали працювати у МТС із початку заснування;
2) Прудкі – Леонід Васильович, Василь Єпіфанович, Павло Леонідович, Любов Леонідівна;
3) Шелковенки – Олександр Карпович, Олександр Олександрович, Раїса Петрівна;
4) Гапішки – Яким Якович, Яків Петрович;
5) Бобошки – Андрій Демидович, Павло Демидович, Людмила Павлівна, Валентина Андріївна;
6) Довженки – Микола Леонідович, Петро Леонідович, Леонід Леонідович, Григорій Ілліч;
7) Лазарищаки – Микола Станіславович, Станіслав Леонідович;
8) Кунпани – Михайло Юрійович, Олена Юріївна, Олександр Юрійович.
У 1971 році в Баштанському районі було запроваджено метод бригадного підряду – «баштанський акорд», який дав позитивний результат і був пов’язаний з оплатою праці згідно з кінцевими підсумками в роботі. У Новопавлівці ініціаторами експерименту виступали О. Шевченко, М. Соколенко, які доклали зусилля для організації механізованого загону.
Справу Соколенка підтримали його сини Іван та Степан.
Ефективно запроваджувався бригадний підряд у колгоспі «Комуніст» м. Баштанки. За цю справу активно взявся В. М. Махно – відомий хлібороб, кавалер орденів Леніна, Трудового Червоного Прапора. У 1971 році В. М. Махно очолив, створений на базі комплексної тракторної бригади, механізований загін з 22 чоловік. У загоні працювали рідні В. Махна, які стали першими його помічниками.
Ще одним прикладом є родина Іванця Олександра Івановича з Лоцкине, який працював бригадиром радгоспу «Баштанський». Працюючи за бригадним підрядом, у 1973 році зі своєю бригадою вирощував урожай зернових, технічних та кормових культур більш, ніж на 3-х тис. гектарах. У 1974 році за визначні успіхи у виконанні соціалістичних змагань О. І. Іванцю було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Разом з батьком у механізованому загоні працювала і його донька Тетяна. Тому родинність, у ході історичного розвитку Баштанщини, давала могутній імпульс процесам розбудови національного життя в різних галузях державного будівництва. Вона закладала основи української національної відомості: віддано служити рідній Вітчизні, тій землі, де ти народився. Прикладом такого служіння можна назвати родину Корольових (знатних педагогів); родину Єсипенків, представник якої Єсипенко П. Є. відзначився в галузі будівництва, працюючи на високих державних посадах у Києві, відзначений багатьма державними нагородами; родину Григорія Довженка, Заслуженого художника України, діти якого Олеся та Тарас Довженки плідно працюють в галузі української культури.
Гордиться Баштанщина своїми родинними традиціями і сьогодні. У зоні АТО героїчно захищають незалежність України представники родини Сидорики О. А. – колишнього голови районної державної адміністрації; родини Олександра Івановича Яркова з с. Добре, який загинув і посмертно нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Баштанські родини стояли у витоків баштанського, українського та світового спорту. Саме почуття родинності робить стосунки між людьми добрими і щирими, бо тільки доброта породжує доброту, щоб кожен прагнув зробити щось гарне для своєї Батьківщини.
І тому наш обов’язок – потурбуватися про те, щоб нова Україна, та Україна, яку ми збудуємо, стала країною наших мрій, де б не було горя та страждань. Щоб це була справді велика Держава. Щоб кожен з тих, хто ще народиться в Україні, зміг з гідністю і повагою до себе сказати: «Я − українець!».
Любов РЯСИК,
учитель історії Баштанської ЗОШ І-ІІІ ст. №1
Опубліковано в районній газеті "Голос Баштанщини"
від 19 травня 2016 року №43
|
