 Цього року (2019 рік) виповнилася 120-та річниця від дня народження Тодора Гавриленка – українського історика, етнографа, учня академіка Михайла Грушевського, нашого земляка. Завдяки наполегливій пошуковій роботі провідного наукового співробітника Інституту історії України Національної академії наук України Оксани Юркової, його ім’я повертається до нас з небуття.
Народився Тодор (Федір) Гавриленко 8 червня 1899 року в с. Новопавлівка Полтавської волості Херсонського повіту Херсонської губернії, у селянській сім’ї Матвія Степановича та Устимії Карпівни. В роки революції вчителював у своєму рідному селі Новопавлівка, потім згадується його вчителювання у І-й Полтавській (Баштанській) трудовій школі в 1920‒1921 роках. У 1924‒1928 роках навчався в Київському інституті народної освіти, де в 1925 році був одним з організаторів і керівником гуртка культури українського слова. Наступного року організував етнографічну секцію краєзнавчого гуртка при інституті і до 1930 року керував нею. З 1925 по 1928 рік – кандидат в аспіранти, а з 1928 по 1930 рік ‒ аспірант Науково-дослідної кафедри історії України (НДКІУ) при Всеукраїнській академії наук (ВУАН). Як згадує про Гавриленка один з його колег: «Це була високоосвічена людина, котра знала кілька мов, був працьовитим, ініціативним, володів оригінальністю думки». За свідченнями інших сучасників, був «одним з найближчих співробітників академіка Грушевського».
 1926 року Тодор одружився на Євгенії Смолінській, з якою познайомився під час роботи гуртка в Київському інституті народної освіти. Завдяки своєму чоловіку Євгенія Сергіївна потрапила до Науково-дослідної кафедри історії України. З 1928 по 1930 рік – аспірантка цієї кафедри, проводить наукові польові розвідки, стала представником «школи» Грушевського. У 1930 році почала працювати в Інституті мовознавства ВУАН. У шлюбі молодих перспективних науковців росло двоє дітей Ждан та Дія.
З 1927 по 1930 рік Т.М. Гавриленко брав участь в етнографічних експедиціях (на той час їх називали екскурсіями) на території Миколаївщини та Запоріжжя. Тоді вводилася нова форма обстеження – комплексний опис окремих пунктів. Так Тодор Гавриленко разом зі своїм двоюрідним братом Юрієм Сербулом* обирає рідні місця в якості стаціонарного дослідного пункту ‒ с. Баштанка, разом із сусідніми селами Новопавлівкою та Булгакове.
У цих селах під час дослідів у 1928‒1930 рр. фіксувалися пережитки обрядовості, фольклор і різні моменти економічного життя, які мали найближче відношення до організації громади, зокрема розташування двору, організації господарства, розклад щоденної і річної праці, збирались історичні пісні, робилися світлини тощо.
Після реорганізації у 1930 році науково-дослідної кафедри Тодор Гавриленко спочатку працював науковим співробітником на кафедрі передісторії України академіка Д.І. Яворницького, яку в 1934 році було передано до новоствореного Інституту історії матеріальної культури. Тут, будучи її співробітником, написав працю «Начерк з історії первісного рабства», що в 1935 році отримала схвальний відгук академіка Б.Д. Грекова. Та на початку 1936 року Т.М. Гавриленка з інституту було звільнено через «невиконання виробничого плану 1935 року і протягування у друкованій продукції антимарксистських концепцій». Деякий час науковець працював в Архіві давніх актів, але в січні 1937 року був звільнений, формально за скороченням штатів, а по суті «за контрреволюційні, націоналістичні вияви, що мали місце в його наукових роботах». Незважаючи на ці звільнення і формулювання, Т.М. Гавриленку пощастило влаштуватися вчителем однієї з київських шкіл, плануючи в подальшому на запрошення академіка Бориса Грекова переїхати на роботу в Москву до Інституту історії. Але не встиг – 12 червня 1937 року він був заарештований і засуджений до 5 років позбавлення волі в концтаборах. Цікаво, що Т.М. Гавриленко згадувався в матеріалах справи «Спілки визволення України» (СВУ) 1929 року як націоналіст, один з учасників СВУ. Але арешт дивом його оминув.
Помер Т. Гавриленко 23 березня 1939 року під час відбування покарання у «Сиблагу» НКВС біля м. Маріїнськ Новосибірської області. Про смерть свого чоловіка дружина не знала до 1945 року, ще маючи надію, що він живий, що сім’я возз’єднається після страшних поневірянь. Тодор Гавриленко був реабілітований посмертно 31 січня 1964 року.
* * *
* Юрій Тимофійович Сербул народився 1908 року в с. Баштанка, в родині селянина-середняка. У 1927‒1930-х роках кандидат в аспіранти Науково-дослідної кафедри історії України. У 1930-х роках викладав історію у київських школах і медичному робітфаку. У 1932‒1933 роках він, рятуючи від голоду двох своїх сестер та матір, котрі жили в Баштанці, забрав їх до себе у Київ. Його брат помер від голоду.
1 листопада 1937 року Ю.Т. Сербул був заарештований начебто за участь у контрреволюційній націоналістичній організації. Йому інкримінували те, що він був сином кулака-орендаря, а також те, що «з 1928 року був особисто зв’язаний з керівниками організації Грушевським, Савченком і Гавриленком», за завданням яких «брав участь у збиранні контрреволюційного фольклору, частівок, контрреволюційних анекдотів». За постановою Трійки при Київському Облуправлінні НКВС УРСР засуджений до вищої міри покарання, з конфіскацією майна. Розстріляний 27 листопада 1937 року. Реабілітований 28 липня 1962 року.
Підготовлено за матеріалами досліджень пані Оксани Юркової, матеріалів нащадків Т.Гавриленка – родини Вакуленків, фондів Миколаївського обласного державного архіву
Олег ТРЕБУХ,
директор Баштанського краєзнавчого музею
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №86-87 від 22 серпня 2019 року
Джерело публікації:
https://gazeta-bashtanka.blogspot.com/2021/08/blog-post_48.html | 
