Вітаємо Вас! З листопада 2014 року
на
веб-порталі Баштанського району розпочав діяти розділ з
блогами читачів сайту. Запрошуємо вас, шановний читачу, ознайомитися
з матеріалами блогосфери Баштанського району. Активних і небайдужих
земляків закликаємо відкрити Нашому сайті теж свій блог і ділитися з
громадою своїми враженнями, переживаннями щодо основних подій
суспільно-політичного життя громади Баштанки, області та України.
За
цим лінком повідомте адміністратора сайту про бажання відкрити
власний блог.
Боротьба ОУНівців Баштанщини проти націської окупації в роки другої Світової війни:
Ніні Олексіївна Борова член Пісківського підпілля ОУН в роки Другої Світової війни.Яка вона була молодою? Щоб уявити ось деякі документи з її слідчої справи. (Выписка из заседания ЦК МВД, МГБ и Прокуратури СССР от 28 июня 1948 г. Сов.секретно:» Заключенная Боровая Н. А. как особоопасный преступник подлежит содержанию в особом лагере МВД. Просим выслать наряд для этапирования в ссылку Боровую Н.А. 1925 г.р. Арестована 24.08.44г.)»
...
На початку дев’яностих років минулого століття доля вберегла мене від прірви безробіття. Я не опинився на узбіччі життя завдяки тому, що після закінчення відділення журналістики Київського інституту політології і соціального управління був направлений на престижну посаду власного кореспондента Миколаївської обласної газети "Южная правда". Ця посада гарантувала стабільну зарплату і мала чимало переваг у порівнянні з тими, хто працював у райцентрі. Згодом я все життя щиро дякував тодішньому першому секретареві Баштанського райкому Компартії України Володимиру Миколайовичу Хамчичу і тодішньому редактору газети «Южная правда» Анатолію Івановичу Самойленку, які сприяли моєму переведенню на посаду власкора обласної газети.
Спогади, які пропоную сьогодні читачам – це лише окремі фрагменти з бурхливого життя дев’яностих років, які не претендують на всебічність і глибину висвітлення, в них відсутня хронологічна послідовність описуваних подій. Присвячую їх пам’яті колег і соратників, які не дожили до наших днів.
Спочатку Муза нашіптує щось, А потім приходить Натхнення – сповна!
А потім щось пишеться-«правиться»...*
А потім бринить, як струна,
Сердечний натягнутий нерв.
І все ради того одного,
Щоб склався (як вдасться) і стався «раптово»
Отой неповторний, поетичний
Шедевр!
Суботнього дня Дмитро з сусідом Степаном вирішили перелити дорогу весільному кортежу, а весільні свати за це мали пригостити їх чаркою горілки.
З криниці біля обійстя Федька Терпуга набрали води і стали чекати. Як тільки на вулиці з’явилися уквітчані стрічками автомашини, почали від’єднувати від ланцюга відро. Оскільки воно було приклепане на совість, то вирішили нести воду для переливання разом з колодязним ланцюгом. Ланцюг бряжчав, скреготів незмазаний криничний барабан, гавкав хазяйський пес, почувши на вулиці підозрілу вовтузню. Незабаром вийшов власник криниці і заволав до любителів весільних звичаїв: " Ви куди забрали відро? Негайно віддайте відро!".
Поливальники хлюпнули воду під колеса машини з весільної колони . Але зі святкового легковика вилізла перев’язана рушником огрядна тітка і замість того, щоб запропонувати чарку, заголосила...
...
Образа - це гнів. (Думки, які говорять)Образа – це гнів, але тихий і прихований. Образлива людина егоїстична і тому, носить у собі план помсти дуже довго, який з роками стає страшним і жорстоким...
Малеча щойно повернулась з першовересневого свята і бавиться у свою гру: копіює окремі уривки всього, що відбувалось на урочистій шкільній лінійці.
– Школа, шикуйсь! На державний прапор рівняйсь! Підняти державний прапор! – командує лідерка-першокласниця.
Підняли на деревце якусь хустинку та й заспівали:
Ще не вмерла України
І слава і воля…
Звісно ж, не все у них виходило як слід, бо деякі не знали слів, інші плутали мелодію, але ж співали так щиро і натхненно та ще й приклавши руки до сердець, що мимоволі подумалось: ось, нарешті, маємо справжніх маленьких патріотів.
У неділю, 5 квітня, у культурному житті району відбулася визначна подія – у Баштанці відкрито студію звукозапису! Це було подвійне свято, адже на професійній музичній апаратурі відбувся перший запис кількох пісень народного ВІА «Зоряний шлях» районного Будинку культури. Майстер-клас запису пісень для баштанських музикантів провів відомий звукорежисер Миколаївського артистично-рекламного агентства «EVENT» Ю. Ю. Храмов.
Про можливості студії розповів її засновник та керівник народного ВІА «Зоряний шлях» В. Г. Коваленко: «Студія звукозапису – складна інтерактивна система. При її створенні враховувалося багато факторів, починаючи з правильного розрахунку акустичного дизайну і завершуючи пошуком музичного обладнання з оптимальним співвідношенням ціна-якість.
В студії здійснюватиметься аудіозапис пісень, відбуватимуться музичні репетиції, творчі зустрічі. Безперечно, студія Відкриття музичної студії звукозапису принесе велику користь громаді міста, адже це ще один острівець культури у бурхливому морі життя»...
...
Мелодії церковних дзвонів хвилюють багатьох з нас, змушують якось по особливому сприймати навколишній світ. Здається, що під час їх звучання якась життєстверджуюча сила робить наші думки чистими і світлими , а настрій урочисто - мажорним. Одним дзвін нагадує далеке дитинство, іншим - місця, де народилися і виросли , третім - величні куполи храмів і місця, по яких крокували під мелодії церковних дзвонів.
- Чому так ? - запитую у дзвонаря Баштанської церкви Пресвятої Богородиці Богдана Петровича Березюка.
- В таких відчуттях і відображається сила церковного дзвону , - відповідав співрозмовник - Адже він супроводжує людину все життя - від народження і до смерті. Крім заклику йти на молитву, дзвін сповіщає і про те, коли людині займатися працею і коли відпочивати. У далекі часи дзвони попереджали "сполоховим" дзвоном про загрозу стихійного лиха - урагану, повені, пожежі або про інші біди. А під повільні удари дзвону ховають померлих.
Молитва - просьба всього. ( Думки, які говорять)Розбиваючи свої думки об скелі труднощів, людина стає на шляху розпачі. Вона не знає що робити в житті і де її дорога. Звертається до лікарів, психологів, а відповідей для себе не знаходить. І тоді, коли вже зовсім їй здається, що життя розбите і осколки не зібрати , приходить на думку слово Боже – молитва...
- Ця людина - справжній життєлюб. Скільки разів доводилось бачити, як у мороз, дощ, снігову заметіль чи сорокаградусну спеку, він бадьоро крокує у своїх справах. І це, зважте, у свої вісімдесят чотири роки і чотири перенесених інсульти. Ось у кого є воля до життя.
Ці слова сказані завідуючим неврологічним відділенням Баштанської центральної рай лікарні Іваном Івановичем Метєлєвим стосувалися Віктора Івановича Гапішка, людини з досить складною і заплутаною долею.
- Але ж багато людей у райцентрі знали його як пияка,- заперечив я.
- Це так. -підтвердив лікар. -але ж погодьтеся, скільки витримки у боротьбі за своє існування мала ця людина. Бувають такі пацієнти, що роками розповідають про свої страждання після інсульту, а цей вже на другий день забуває про все.
...
Очі восьмирічної дівчинки аж горять від захоплення. Їй так хочеться повідомити щось важливе.
- А ви знаєте, ким був мій дід? Пожежником! Ось так ! Він стільки людей і майна врятував від вогню…
Зважте: не безробітнім батьком, а саме дідом, колишнім пожежником, хвалилась мала перед іншими..
А ось вже інша ситуація.
- Миколо, у тебе дід помер, - каже один приятель іншому.
- Ну то й що? У мене ж є ще один, - безтурботно відповідає хлопець. Настільки відсутність діда у виховному процесі позначається у подальшому житті, особисто я відчув на самому собі.
…На фотографії, датованій березнем 1942 року - моя п’ятнадцятирічна мати з пишною косою і брошкою на сукенці, поруч- її старший брат у здоровенному картузі, а між ними - мій дід у капелюсі, суворий і самовпевнений, як і личить бути сільському старості. Старостою його обрали односельчани на сільському сході, як одного з кращих бригадирів колгоспної польової бригади.
...
Шістдесятилітній вік - для багатьох лише миттєва зупинка на трудовому шляху, і вони продовжують працювати, не помічаючи плину років. Кому з однолітків не зателефонуєш - всі залишились на своїх робочих місцях. А для мене 60 років - це рубіж, за яким починається найсумніша частина нашого життя - пенсійна старість. Як говорили древні філософи, всі хочуть дожити до старості, а коли доживають, то на неї ж і скаржаться.
Років п’ять тому я мріяв про те, скільки вільного часу буде на пенсії. Ідеш куди захочеш і робиш те, що бажаєш. І ніяких переживань за невиконані плани, зірвані зустрічі, термінові завдання. А найбільше тішило те, що розмір пенсії все таки більший, ніж зарплата. Трохи тривожило те, що зникли робочі і святкові дні, а довгоочікувана "свобода" перетворилась у постійне чекання дня отримання пенсійних виплат.
...
Телеканал Миколаїв - сюжет про проведення благодійного концерту для військових АТО.
Організатори - народний ВІА "Зоряний шлях" районного Будинку культури
Хто дає точні параметри хорошої чи поганої людини? Невже всі ми ідеальні, що можемо судити про це? Кожен має свої недоліки, а значить не може правильно дати оцінку тієї чи іншої особистості. Та все ж таки, люди погані чи хороші?
Ніні Олексіївна Борова член Пісківського підпілля ОУН в роки Другої Світової війни.Яка вона була молодою? Щоб уявити ось деякі документи з її слідчої справи. (Выписка из заседания ЦК МВД, МГБ и Прокуратури СССР от 28 июня 1948 г. Сов.секретно:» Заключенная Боровая Н. А. как особоопасный преступник подлежит содержанию в особом лагере МВД. Просим выслать наряд для этапирования в ссылку Боровую Н.А. 1925 г.р. Арестована 24.08.44г.)» 
