 30 листопада Іван Станіславович Вінницький відзначатиме ювілей – 70-річчя.
Культурний пласт Баштанщини невід’ємно по-в’язаний з різносторонньою особистістю музиканта, вокаліста, керівника і безумовно творчої, інтелігентної, толерантної людини І.С. Вінницького. Для нього культура була не просто робота, а місія, що несе добро і красу. Щоб успішно працювати у сфері культури, потрібно щодня проявляти ініціативу і творчість, завойовувати серця людей, користуватися їх повагою і довірою, мати безперечний авторитет.
На теренах культури Іван Станіславович пропрацював понад 41 рік, з них 26 – нез-мінно обіймав посаду завідуючого відділом культури Баштанської районної державної адміністрації. Гортаючи сторінки його біографії, мимоволі дивуєшся відданості обраній професії, якій присвятив він усе своє трудове життя.
Народився Іван Станіславович на Дніпропетровщині та шкільні роки і юність пройшли в м. Теребовля Тернопільської області, куди переїхали його батьки. Тут він вступив до культурно-освітнього училища, де здобув фах керівника самодіяльного оркестру духових інструментів. За направленням працював у Полтавській області завідувачем клубу. Потім була служба в армії, навчання в Київському державному інституті культури ім. О.Є. Корнійчука. Після закінчення інституту приїхав у Баштанський район, де на нього чекали дружина з маленьким сином. Спочатку працював викладачем у дитячій музичній школі, потім перебував на посаді директора районного Будинку культури. У 1985 році призначений завідувачем відділом культури. У зв’язку з досягненням граничного віку проходження державної служби, пішов на заслужений відпочинок.
 Опубліковано у "Голосі Баштанщини" 47 від 27 листопада 2021 року Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини"!
Дійсно, не кожному дано силу і мужність, терпіння і витримку так довго залишатися у професії, тим більше, що фінансової привабливості тут не було. Життя часто ставило Івана Станіславовича перед вибором, його неодноразово запрошували в рідне Теребовлянське культосвітнє училище на викладацьку діяльність, були й інші, не менш привабливі пропозиції. Але ж ні, не погодився, залишився працювати й жити в м. Баштанка.
Свою долю він створив сам. Іван Станіславович, як кожна творча людина, має свої захоплення, багато читає, продовжує брати активну участь в художній самодіяльності. Як і раніше вболіває за розвиток культури, радіє успіхам і перемогам культ-армійців. Та найбільша його радість – це онучки, яким він приділяє багато уваги і яких дуже любить. Виховав двох синів – Руслана й Олександра, які вже дорослі, мають свої сім’ї. Свого часу вони закінчили досить потужну Баштанську середню школу №2. Старший син Руслан, який закінчив школу на відмінно, з медаллю, вступив до Національного університету кораблебудування ім. адмірала Макарова і зараз успішно себе реалізовує в галузі енергетики в м. Миколаїв. Олександр після закінчення 9 класу вступив до Миколаївського вищого музичного училища, а згодом отримав юридичну освіту в університеті «Україна». Сьогодні продовжує справу батька – працює керівником народного оркестру духових інструментів Баштанського міського Будинку культури. Нещодавно на обласному огляді-конкурсі «FIATO» його колектив посів І місце.
Баштанщина завжди була флагманом культури області. Створювалися нові творчі колективи, 4 з яких отримали звання «народний». Вдалося зберегти існуючу мережу культурно-освітніх заходів. Було відремонтовано і відреставровано більшість об’єктів культури як у місті, так і в селах.
У Івана Станіславовича за сумлінну і багаторічну працю є безліч нагород, подяк, почесних грамот від Міністерства культури України, облдержадміністрації, управління культури ОДА та органів виконавчої влади і місцевого самоврядування Баштанщини.
Ми, його сім’я, добре пам’ятаємо ті часи, коли він, часто втомлений, в пилюці, але з таким запалом розповідав, які вони, культармійці, виступали перед трудівниками полів, ферм, давали концерти в механізованих загонах, добираючись туди по бездоріжжю, польовими дорогами. І люди зі сльозами на очах дякували самодіяльним артистам і просили приїжджати ще. Знаємо скільки він доклав сил, енергії, коли разом з директором районного історико-краєзнавчого музею Оленою Пікуль займався реконструкцією музею. Особисто сам їздив у Львівську область, щоб придбати якісний паркет для закладу. Немало зусиль було потрачено на виділення коштів для встановлення пог-руддя Т.Г. Шевченку та С.П. Бойченку. І цей перелік можна продовжувати довго...
А з якою теплотою і вдячністю Іван Станіславович згадує керівників міста і району, які всіляко допомагали і сприяли розвитку культури – В.Ф. Артеменка, М.В. Бардачова, С.М. Марковського, В.М. Хамчича, В.А. Сокол, керівників сільгосппідприємств – В.Є. Москаленка, О.В. Пустовара, І.О. Семиліта та його заступника М.А. Гонту та багатьох інших.
Роль батька в сім’ї не проста. Ми, твої діти, це добре зрозуміли, коли самі стали батьками. Ти, наш любий татусю, з цією роллю справлявся блискуче. Поки ми були зовсім дітьми, ти піклувався про нас, оберігав, зігрівав нас своїм теплом і турботою. Ми багато подорожували, щороку відпочивали на морі. А коли виросли, допоміг вибрати правильний шлях і відпустив у вільне плавання. І сьогодні ти для нас найкращий друг, порадник, наш дороговказ і приклад справжнього чоловіка і сім’янина. Зі своєю дружиною, а нашою мамою Людмилою Василівною ти живеш довгі роки у мирі, любові і злагоді. Сім’я для тебе – це найвища цінність. У день твого ювілею хочемо подякувати тобі за мудрість батьківських порад, за вміння всім завжди допомагати, за приклад чоловіка і сім’янина і за умілі руки золоті.
У цей славний ювілейний день прийми від нашої великої родини сердечні вітання та найтепліші побажання.Бажаєм здоров’я багато-багато,
Хай щастя і мир залишаються в хаті,
Хай горе обходить тебе стороною,
А радість приходить і ллється рікою.
Хай Бог береже тебе, любий, весь час,
А іншого щастя нам більше не треба,
Живи тільки, батько, із нами й для нас.
З любов’ю і шаною –
дружина Людмила, сини Руслан і Олександр, невістки Яна і Ольга,
онук Микита, онучки Юлія, Руслана, Ілона, Віра
Джерело публікації:
https://gazeta-bashtanka.blogspot.com/2021/12/blog-post_2.html |
