|
Напевне, з усіх земних професій найгуманнішою і найблагороднішою є професія медичного працівника. Саме до них – милосердних, уважних, професійних лікарів і медсестер ідуть з надією отримати не тільки кваліфіковану медичну допомогу, але й почути добре слово, що діє як допоміжна терапія. Власне, про таку людину й хочемо повідати читачам у даній публікації. Наша розповідь про лікаря Виноградівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Володимира Геннадійовича ЧИГИРЬОВА. За період роботи, завдяки своїм якостям та високій професійності, він завоював визнання й довіру у людей та велику повагу й авторитет серед колег.
Друзі! Щоб першими читати важливі публікації у районній газеті, запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини" (за цим лінком)!
– Нам з Аллою Анатоліївною Барсегян, колективу Виноградівської амбулаторії й жителям навколишніх сіл вельми поталанило, що у нас працює такий лікар. Ми дуже любимо й цінуємо Володимира Геннадійовича, адже коли кажуть – лікар за покликанням, то це саме про нього. Він надзвичайно толерантний, розумний, грамотний, і акуратний у всьому. Любить, щоб все було своєчасно і правильно. Надійний, бо ніколи не підведе. Небайдужий, бо не чула, щоб він коли-небудь комусь відмовив у допомозі. А ще він чудовий сім’янин, люблячий батько, який обожнює свою родину.
Володимир Геннадійович дуже коректний, інтелігентний і вельми терплячий лікар. Яка б ситуація не трапилась, володіє залізною витримкою, ніколи не панікує. Дуже високої думки про нього колеги з Миколаївського госпіталю, оскільки він відмінний анестезіолог і реаніматолог, бо у поєднанні з професіоналізмом і глибокими знаннями володіє інтуїтивним лікарським чуттям, що дається далеко не кожному.
Багато хто обирає професію лікаря, малюючи для себе рожевий ілюзорний світ медицини, бо повністю не усвідомлює наскільки уявлення різняться з реальністю. А от у Володимира Геннадійовича таких ілюзій не було ніколи. Він розсудливо оцінював ситуацію, розумів куди йде, що це дуже важка й відповідальна щоденна робота, пов’язана із значним фізичним і моральним навантаженням. Може тому гідно витримує всі тяготи професійних буднів. Наш лікар – майстер на всі руки. Таких мало. Разом з медпрацівниками амбулаторії виконує багато лікувальних маніпуляцій: накладає пов’язки, лангети, робить ін’єкції та багато-багато іншого. З ним легко працювати, тому виноградівські медики – медична сестра Зоряна Пухалевич і молодша медична сестра Інна Магдич надзвичайно високо цінують свого старшого й досвідченого колегу й залюбки співпрацюють з ним. Він для них надія й опора, авторитет у всьому, не тільки як лікар, але й як чоловік, бо ніколи не скупиться підставити своє сильне плече. Навіть, якщо це стосується якихось господарських питань. Намагається й мене зайвий раз не турбувати, якщо може вирішити нагальну проблему сам. Думаю, що Володимир Геннадійович не шкодує, що працює в такому прекрасному оточенні. Адже колектив дійсно чудовий: злагоджений і дружний. Усі жінки відповідальні, старанні, ретельно піклуються про своїх пацієнтів, створюючи їм належні умови. Подивіться, яка у них доглянута амбулаторія: і в приміщенні все до ладу, і на подвір’ї завжди чисто висапано, побілено, ростуть квіти. Порядок у всьому – це один з головних принципів роботи лікаря. Маємо надію, що Володимир Геннадійович буде й надалі працювати в наших рядах, підтримуючи сільську медицину – такої думки про колегу директор КНП ЦПМСД Оксана Шпарук.
Володимир Чигирьов розповів, що вищу медичну освіту отримав, навчаючись чотири роки на педіатричному факультеті Оренбурзького медичного інституту, затим два роки вчився у Самарській військовій академії при Куйбишевському виші. Опісля служив лікарем у Забайкальській військовій частині. Там же закінчив інтернатуру анестезіолога. З часом був переведений у Білгород-Дністровськ Одеської області, де працював начальником медичної частини артполку. У 1990 році став начальником відділення реанімації й анестезіології в Миколаївському медсанбаті. Служив в аеромобільних військах, був учасником миротворчих місій в Югославії, Сьєрра-Леоне (Африка), де протягом року допомагав боротися з малярією. «Там багато малярії, люди в середньому живуть до 40-45 років» – наголосив лікар.
З 1998 року працював у Миколаївському військовому госпіталі. У 2009 вийшов на пенсію з посади начальника відділення реанімації й анестезіології й поселився у Виноградівці, де став трудитися в лікарняній амбулаторії. Сьогодні він поєднує посаду сімейного лікаря з посадою анестезіолога у Миколаївському військовому госпіталі, куди його знову запросили, адже досвідчених лікарів катастрофічно не вистачає.
Професію лікаря обрав невипадково, оскільки в родині й рідна тітка, і старший брат з дружиною медики. Та й хотів досягти в житті успіху, довести собі, що достойний поваги, тому й обрав цю складну професію. Розповідає, що спочатку мав намір стати педіатром, а коли побачив як після ДТП врятували людину, фактично склавши її по частинах, з’явилося бажання опинитися серед когорти реаніматологів, котрі повертають людей з того світу.
– Складність професії полягає в тому, що весь час стикаєшся із вкрай важкими станами хворих, але коли повертаєш людину до життя – це найвища насолода, – каже лікар.
Володимир Геннадійович вважає, що реаніматологи – лікарі, які по-іншому дивляться на життя, більше його цінують, бо бачать іншу сторону, знають і розуміють що таке смерть. Саме з її холодних обіймів він все життя визволяє людей, даруючи їм шанс на одужання.
Пропрацювавши до пенсії в місті, Володимир Геннадійович ніколи й не очікував, що доля запропонує йому можливість стати сільським лікарем, змінивши метушливе міське життя на спокійне сільське. Хоча навряд чи у лікаря воно насправді таке.
Сьогодні він каже, що немає різниці де працювати, адже люди кругом однакові.
– У кожного своя доля, бачення світу, характер, але всі потребують уваги і співчуття, хочуть бути здоровими, приходять з надією і проханням допомогти. Повірте, якихось особливих людей з блакитною кров’ю серед нас немає, отже, ми всі однакові – посміхаючись, пояснює В. Чигирьов.
Лікар переконаний, що головний заповіт, якому повинен слідувати кожен фаховий медпрацівник – не нашкодь.
– Для цього потрібно постійно вчитися, удосконалювати свої знання, адже абсолютно все знати неможливо. Важливо бути людиною, до пацієнтів треба ставитися як до своїх рідних – з увагою, любов’ю і розумінням. На жаль, сьогодні ці якості втрачаються, – продовжує лікар.
Працюючи в амбулаторії, він впритул побачив усі проблеми сільської медицини. Вважає, що держава недостатньо піклується про її розвиток.
– Медичні кадри хороші, у мене дивовижна начальниця О. С. Шпарук, з нею співпрацює чудовий головний лікар А. А Барсегян, от тільки не все від них залежить. Не вистачає належного державного фінансування, щоб покращити рівень медицини взагалі, а сільської тим паче. Тому, певна річ, забезпечення лікарень має бути кращим. Не буде фінансування – не буде й медицини. Перш за все хотілося б мати у кожному закладі лабораторію для визначення найголовніших аналізів. Оскільки людям, особливо у віці і хворим, не дуже просто добиратися, щоб зробити елементарні обстеження, – вважає Володимир Геннадійович.
Не подобаються лікарю й деякі процеси в реформуванні медицини, що привели до закриття/оптимізації сільських лікарень. Він вважає, що без належного розвитку медицини, вирішення питання гідних зарплат, найкращі лікарі, які не зможуть себе реалізувати в Україні, виїдуть за кордон. Хто в такому разі буде лікувати?
– Це не реформа, що приводить до погіршення. Повинна бути страхова медицина. Тоді кожна людина буде захищеною, бо, маючи страховий поліс, у будь-якій лікарні зможе отримати ряд безкоштовних послуг. Тоді з цих фондів і лікарі, й медсестри отримували б належну заробітну плату, – переконаний лікар.
Володимиру Геннадійовичу не байдужа доля сільських жителів, які, відчуваючи його щиру турботу, довірили йому своє здоров’я, заключили з ним декларації. За час роботи в селі, а це понад 10 років, зріднився з сільською родиною, знає кожного свого пацієнта. На його очах виросло покоління, адже тих, кого пам’ятає по приїзду в село ще підлітками, тепер і самі стали батьками, приходячи до свого лікаря з дітьми.
В. Чигирьов вважає, що здоров’я людини залежить перш за все від неї самої, від способу життя. Тому радить усім не ігнорувати старою як світ народною мудрістю: рух – це життя.
– Я довгий час грав у баскетбол, тому мало хворів. Раджу всім постійно займатися фізкультурою.
– Навіть у селі, де люди виконують багато фізичної роботи? – запитую.
– Так, бо великої користі від того, що людина візьме, приміром, сапку і протягом кількох годин працюватиме в одному положенні, ніколи не буде. Недарма тоді болить спина, руки, які витримали непомірне навантаження. Треба обов’язково слідкувати за своїм хребтом, берегти його, особливо жінкам. Адже усі захворювання від проблем з хребтом.
Згубно впливає на здоров’я і переїдання, звідси зайва вага. Тому у всьому повинна бути міра, – порадив лікар.
Віддавши медицині 37 років свого життя, і, продовжуючи виконувати свою благородну місію, В. Чигирьов говорить, що жодного разу не пошкодував про свій вибір. Його головний постулат – жити теперішнім, думати про майбутнє і не за бувати за минуле, цінуючи все, що маєш, адже двох життів не буває.
Любов КУРОЧКІНА
Опубліковано у "Голосі Баштанщини"
№28-29 від 21 березня 2020 року:
|
