Зазвичай сільська молодь обирає іншого роду професії, не поспішає пов’язувати своє життя із землеробством, адже робота на землі не з легких і мало кого приваблює. Але Андрій знав ще в дитинстві, що буде працювати у сільському господарстві в аграрній сфері, де колись знайшли своє покликання його дідусь і батько.
– У дитинстві батько мене часто брав із собою в поле. Він працював механізатором, освоїв різну сільськогосподарську техніку. Мені дуже подобалося з ним мандрувати, а ще більше – сідати за кермо трактора. Саме тому ще в шостому класі я вже вмів кермувати Т-150, а в дев’ятому класі самостійно косив пшеницю на звал. Ці обставини допомогли визначитися з майбутньою професією, загартували мене, тому я не боюсь ані пилюки, ані спеки, ані важкої праці, – розповідає Андрій.
Отже, після закінчення школи, з твердим упевненням ким хоче стати, у 2007 році А. Пнівчук влаштувався на роботу у фермерське господарство «Вісла» до Володимира Фроленка. Спочатку працював на току, а пізніше швидкому в роботі хлопцю довірили трактор ЮМЗ. У 2015 році перевівся у ф/г «Струна» і став працювати на МТЗ 82.1, виконував усі необхідні польові роботи. Пізніше сільгосппідприємство придбало американський гусеничний трактор-велетень Challenger 875. Керівництво без роздумів довірило цей сучасний агрегат молодому й перспективному Андрію Пнівчуку, котрий зарекомендував себе з найкращої сторони.
– Андрій дуже порядний, надійний і працьовитий хлопець. Він універсальний в роботі, оскільки має навички водіння будь-якої техніки, якісно виконує усі види сільськогосподарських робіт. Безвідмовний, якщо в сезон треба попрацювати довше, то без проблем виконує усі свої зобов’язання. Взагалі колектив у нас невеликий, але дружний і згуртований, адже працюємо заради однієї цілі, – сказав агроном господарства Віктор Федоренко.
Андрій Пнівчук говорить, що в іншій сфері себе й не уявляє. Тут він почуває себе потрібним і корисним. Вважає, що людина може досягнути успіху тільки тоді, якщо вона займається улюбленою справою й у неї є велике бажання працювати. Таке бажання у нього є, тому із задоволенням виводить агрегати у поле і насолоджується землеробським процесом. Трактор Challenger 875, він жартома називає «драконом», адже вражає розмірами, дуже могутній – 600 кінських сил. До нього кріпиться відповідне навісне обладнання, що значно прискорює виконання поставлених завдань.
– Працювати на «драконі» одне задоволення. У кабіні дуже комфортно: клімат-контроль, сидіння пілот, система автонавігації, немає шуму, влаштована автомагнітола, тож можна насолоджуватися музикою. По суті, кабіна є центральним пультом з усіма органами управління трактором. Це все дуже полегшує роботу і не так втомлюєшся, як, наприклад, працюючи на МТЗ. Але я звик до всього і без проблем виконую роботу на тракторах будь-якої класності. Ми не перебираємо, всі працюємо на результат. Кожен з нас – важлива частинка цілого підприємства. Разом з керівництвом радіємо, коли отримуємо гарний врожай, бо від добробуту підприємства залежить і добробут працівників.
Добре розуміємо, що тоді й матеріально-технічна база буде оновлюватися, купуватиметься техніка, інвентар, цікавіше й легше буде працювати, – вважає Андрій. – Кожен технологічний процес потребує особливої уваги. Від того як ти обробиш ґрунт, на яку глибину покладеш насіння, як внесеш добриво залежить урожайність. Отже, стараємось робити все як слід, дотримуючись усіх технологічних процесів. Працюємо дружно, допомагаємо один одному, підтримуємо у потрібну мить, стараємось уникати конфліктів, адже від настрою, з яким ти виїжджаєш на поле, також багато чого залежить.
Одним з головних чинників успіху в роботі молодий механізатор вважає бажання удосконалюватися. Каже, що нічого неможливо немає для людини, яка до чогось прагне. І не біда, якщо не вистачає знань, є навчальні заклади, купа інформації в інтернеті, старші наставники з досвідом можуть підказати, тому для тих, хто хоче працювати на землі і бути високопрофесійним спеціалістом є багато можливостей.
А ще важливо любити техніку, хоч вона й не жива, але механізатори кажуть, що у неї теж є душа і до неї також треба підходити з любов’ю, знати особливості кожного трактора, обладнання, розуміти головні принципи роботи і своєчасно обслуговувати.
– Справжній тракторист відразу відчує найменші неполадки. Його слух повинен бути не гіршим, ніж у музиканта. І якщо своєчасно помітиш і усунеш проблему, то техніка не зупиниться у найвідповідальніший момент. Тому найбільший ворог у роботі, що не допустимо для механізатора – байдужість до техніки. Якщо працівнику однаково, тоді краще йому шукати іншу роботу. У ф/г «Струна» мене влаштовує все – принцип і графік роботи, заробітна плата, ставлення до нас керівництва. У колективі існує взаємна повага. Якщо треба вирішити якісь особисті, сімейні питання тебе вислухають, зрозуміють, відпустять на вихідний.
Дуже добре, що на нашому підприємстві ми соціально захищені, адже офіційно оформлені, оплачується відпустка, лікарняні, нас цілорічно забезпечують обідом, а в «гарячу» пору й вечерею. До центру зайнятості в зимовий період не відправляють, як це практикують інші фермерські господарства. Працюємо весь рік. Взимку, звичайно, роботи менше, тож робимо огляд техніки, ремонтуємо, якщо треба, а от в сезон весняно-осінніх польових робіт зі своїм часом не рахуємося. Головне для нас – виконати роботу у зазначений термін, бо ж правду кажуть аграрії – день рік годує, – каже Андрій.
Молодий механізатор прикипів до землі всім серцем. Але таких як він, на жаль, мало. Молодь, закінчивши школу, у пошуках роботи покидає село. Він каже, що із 42 його однолітків у селі залишилося шестеро. Всі інші або у великих містах, або за кордоном на заробітках. Тож не дивно, що привільненці є у Франції, Польщі, Чехії, та навіть в Арабських Еміратах.
Андрій Пнівчук не має наміру покидати село, адже тут створив сім’ю, з дружиною Яною мають донечку Вероніку, тут знаходиться його коріння, живуть батьки. Він не уявляє себе десь у шумному місті або в чужому краю. Щосезону його нестримно манять польові простори, де не терпиться вдихнути на повні груди запах першої глиби зораного чорнозему навесні і ні з чим незрівнянний аромат дозрілої пшениці восени. Тому не дивно, що його душа, як і кожного істинного аграрія, радіє, коли він виїжджає в степ, де відчуває себе справжнім творцем достатку.
