 Кажуть, у щедрому на тепло і врожаї серпні у світ приходять унікальні за своєю суттю люди – хлібосольні, спасівчани, густарі. Водночас із вдячністю за працю Земля дарує людям благодать, тому не дивно, що народжені цього місяця – мудрі, спокійні, красиві.
Цьогорічний зоряничник для Людмили Іванівни ПОЛЬОВОЇ, учителя-методиста української мови та літератури Баштанського опорного закладу ЗСО №1, особливий: два чудові ювілеї святкує вона – 40 років на педагогічній ниві і 60-річчя від дня народження! Який щедрий життєвий ужинок, згодні?! Долею, волею Всевишнього судилося стати Людмилі УЧИТЕЛЕМ.
Так, із 1961 року ця мила людям жінка дарує світові радість як донька, сестра, дружина, мама, бабуся, колега, учитель. Про свою подругу-ювілярку, Людмилу Іванівну Польову, скажу від душі, можливо, розкривши таємниці її краси, молодості, таланту, щастя. А першооснова всьому – любов до життя, яку винесла вона з уроків життя.
Урок 1. Батьківська любов
Іван Гаврилович, майстер МКДС, та Валентина Петрівна, працівниця друкарні, були звичайним подружжям: працювали, дбали про дітей, а от незвичною була любов, з якою зустрічали буденні клопоти і святкові радості, а ще – муд-рість. Вірили, що народжені у любові діти нестимуть світові добро. Коли в сім’ї Сіренків народилася блакитноока дівчинка, як водиться, почали обирати ім’я. Пропонували «Наталкою» назвати, а матуся, посміхаючись у майбутнє, сказала: «Я б хотіла, щоб донька була людям мила, вона стане вчителем, діткам легко буде її називати: Людмила Іванівна...» Цікаве передбачення, погодьтесь...
І Людмила справді засівала навколо радість, коли танцювала, малювала, сміялася, зустрічала батьків з роботи, допомагала у квітнику; з часом ляльки ставали ученицями, а Люда їм читала казки, викликала до дошки, у спеціальному журналі ставила оцінки. І все по-дорослому!
Урок 2. Університети
Л.І. Польова, як і 35 сьогоднішніх учителів Баштанського опорного ЗСО №1, у свій час була його ученицею. Про це говорить із гордістю, вдячністю! Адже стежками наук вели її метри-освітяни Баштанщини: перша вчителька Г.В. Буданова, класний керівник Л.І. Ткачова, учитель української словесності А.Д Бондаренко... Закладаючи в серце учениці цеглинки доб-ра, професіоналізму, вони бачили в Людмилі майбутнього педагога з собором душі людинолюба. Не дивно, що по закінченню школи педагогічна рада дала випускниці рекомендації для навчання в Миколаївському педагогічному інституті. На факультеті філології, на щастя, також працювали фанатично закохані у свою справу люди. Як добрих наставників згадує Людмила Іванівна викладачів альма-матері: А.Л. Ситченка, Л.В. Старовойт, В.П. Токара, З.І. Іваненко – і низько вклоняється їм за науку.
Урок 3. Сім’я
Як вправний спортсмен, до того ж футболіст, Віктор Леонідович Польовий від першого побачення з Людмилою перейшов у наступ і виграв: уже на другому курсі інституту закохані стали на подружній рушник. Від того часу – разом. У житті, як ведеться, як на довгій ниві, усе було в непрості часи розбудов, перебудов, революцій, але крило любові захищало їх від розчарувань. Тішаться донькою Катериною (до речі, теж педагогинею, яка, опанувавши філологію, працює викладачем МОІППО), онуками Денисом і Поліночкою (діти, як і бабуся, талановиті, бо люблять малювати, виготовляти поробки, конструювати).
Урок 4. Освітянська нива
За майже 40-річний педагогічний марафон Людмила Іванівна жодного разу не пош-кодувала про свій вибір бути учителем! П’ять випусків, п’ять щасливих поколінь, з якими працювала класним керівником Л.І. Польова. Вона до сьогодні їх порадниця, наставник, матуся, бо йдуть до неї щодня за підтримкою, несуть новини, звіряють плани. Я в такі хвилини дивлюся на таку щасливу, красиву, натхненну подругу і переконуюся, що учителі – особливі люди, бо віддають іншим тепло серця, щоб зростити любов.
Перших вихованців Людмила Іванівна згадує по-особливому. Це тоді, у далекому 1983 р., батьки довірили їй своїх 5-класників, а Н.Й. Покидько назвала сім’ї щасливими, бо розгледіла в молодості колеги доброту й мудрість. Сьогодні колишні випускники і вчитель – друзі, бо щороку зустрічаються, щоб прожити ще раз у спогадах щасливе дитинство.
Моя колега не просто фахівець-професіонал, а прекрасний тьютор, мудрий психолог, чуйна людина. На її уроках цікаво й пізнавально. Методичні знахідки Людмили Іванівні використовують педагоги не лише в районі, а й області, адже вона щедро ділиться досвідом, є автором статей і розробок, членом фахового журі під час конкурсів та олімпіад, творчої групи учителів-новаторів Миколаївщини. «Працелюбна, цілеспрямована, виважена, толерантна», – так про неї говорять колеги. «Наша, рідна, всерозуміюча, загадкова, незвичайна», – такою люблять її діти. Адміністрація закладу поважає працю Людмили Іванівни, дорожить її надбаннями і бажає ще не один рік сіяти розумне, добре, вічне.
Урок 5. Вдячність
Люба колего, нехай Ваш ювілей стане стартом для нових відкриттів, сходинкою до ще вищих здобутків, дорогою до сердець нових вихованців. Вірю, що Ваша життєва нива буятиме небувалими врожаями. Від імені колективу бажаємо щастя, нехай невичерпна енергія, оптимізм і надалі будуть Вашими постійними супутниками в житті, а доля дарує багато світлих літ у мирі та добробуті. Бажаємо Вам святкового настрою, доброго здоров’я, довгих років життя, благополуччя.
Валентина Каратєєва,
заслужений учитель України
Джерело публікації:
https://gazeta-bashtanka.blogspot.com/2021/08/blog-post_18.html |
