Холера як інфекційне захворювання

  Холера – гостра, особливо небезпечна, інфекційна хвороба, спричинена холерним вібріоном, із фекальнооральним механізмом зараження, для якої характерними є епідемічне поширення та клінічна картина тяжкого гастроентериту з різким зневодненням організму та гемодинамічними розладами.

Захворювання виникає в результаті розмноження в просвіті тонкої кишки холерного вібріона. Характеризується розвитком водянистої діареї, можливі швидка й масивна втрата позаклітинної рідини та електролітів, виникнення ацидозу, дегідратаційного шоку й гострої ниркової недостатності. Відноситься до карантинних інфекцій.

Холера відома з давніх часів. До 1817 р. холера була ендемічною хворобою для країн Південно-Східної Азії (у районах Гангу і Брахмапутри). З 1817 до 1926 рр. спостерігається вихід холери за межі ендемічних вогнищ з розвитком пандемій, що супроводжуються спустошливими епідеміями хвороби майже на всіх континентах.

Найбільші спалахи холери у світі спостерігалися в 1991 році, коли захворіло 594 тисячі осіб, що в 11 разів більше, ніж у 1990 році.

В 1994–1995 рр. епідемічна ситуація з холери в Україні значно погіршилася. Було зареєстровано спалахи холери у різних регіонах держави: Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Запорізька, Дніпропетровська області. З цих вогнищ були виноси інфекції на територію 6 областей   в Житомирську, Кіровоградську, Львівську, Луганську, Чернівецьку, Черкаську та в м. Севастополь.

Найбільш несприятливою була ситуація в 1994 році у Миколаївській області, де зареєстровано 90% хворих і вібріононосіїв. Особливістю спалахів 1994–1995рр. було включення в епідемічний процес значної кількості сільського населення та поширення захворювання при проведенні ритуальних заходів.

У червні 2011 року в м. Маріуполь (Донецька область) через холеру було введено заборону на купання на пляжах, на вилов риби та продаж її на ринках. Станом на 18 червня 2011 р. за даними прес-служби МОЗ України у місті лабораторно було підтверджено 18 випадків холери.

Низький санітарний рівень є основною причиною зараження холерою в умовах розміщення, виробничої діяльності, водопостачання та харчування людей, посилює активність механізмів та шляхів передачі кишкових інфекцій. Розміри епідемічного спалаху визначаються широтою користування інфікованими джерелами води, а також ступенем їх забруднення каналізаційними скидами. Особливо великі епідемії спостерігаються при подачі населенню незнезараженої води за допомогою водопроводу і при аваріях в мережі внаслідок перепаду тиску і підсмоктування в труби грунтових вод. Не виключаються побутові та харчові епідемії.

У зовнішньому середовищі, зокрема на харчових продуктах, вібріони виживають 2–5 днів; на овочах, що зрощуються на відкритому грунті, при сонячному світлі вібріони гинуть через 8 годин. Можливе також зараження через вживання риби, раків, креветок, устриць, виловлених у забруднених водоймах, а продукти не зазнали належної термічної обробки. Дуже довго вібріони виживають у відкритих водоймах, в які стікають каналізаційні, банно-пральні води з середньою температурою води вище +17°С. Масивне фекальне забруднення вододжерел, вживання значної кількості інфікованої води людьми, які мають цілий ряд соматичних захворювань, що знижують резистентність організму до кишкових інфекцій, сприяють розвитку змішаних інфекцій – холери в поєднанні з шигельозом, амебіазом, вірусним гепатитом, тифо-паратифозними та іншими захворюваннями.

Збудники холери потрапляють до організму людини із забрудненою водою, продуктами харчування (кількою, хамсою, овочами тощо. Захворювання легше починається у людей, хворих на хронічний гастрит зі зниженою секреторною активністю клітин слизової оболонки шлунка, цьому ж сприяє вживання влітку великої кількості рідини, яка знижує pH шлунка. Більш швидкому просуванню води й харчових продуктів у шлунково-кишковому тракті сприяють посилена перистальтика шлунка, вживання спиртних напоїв та лужних мінеральних вод. Вже у дванадцятипалій кишці вібріони прикріплюються до слизової оболонки (адгезія), колонізують її та бурхливо розмножуються.

Джерелом холерних вібріонів є тільки людина. Найбільш інтенсивне розсіювання інфекції відзначається навколо хворих з тяжкою формою холери, які страждають на сильну діарею та багаторазову блювоту. Значну епідеміологічну небезпеку становлять вібріононосії та хворі на легку та стерту форми. Нерідко вони не звертаються за медичною допомогою, але тісно спілкуються зі здоровими людьми.

Після перенесеної хвороби при сприятливому перебігу інфекційного процесу в організмі виробляється імунітет. Він нетривалий, а можливість повторних випадків захворювання на холеру спостерігається вже через 3–6 місяців.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 діб, в середньому – 1–2 дні. Захворювання починається гостро з проносу, який частіше розвивається вночі або вранці. Хворий відчуває імперативні позиви на низ, дефекація не супроводжується тенезами і болем у черевній порожнині. Випорожнення часті – від 3–5 до 20–30 разів на добу, рясні – до 500–800 мл при одному акті дефекації, фекалії швидко втрачають колір і стають водянистими. Поступово випорожнення хворого набувають вигляду рисового відвару з запахом тертої картоплі чи риби.

Відправні клінічні прояви холери:

• гострий початок – захворювання починається вранці з появи діареї, потім приєднується блювота без попередньої нудоти;

• діарея – безболісні рясні дефекації від 3 до 30 разів на добу, у деяких випадках обсяг випорожнень може досягати 250 мл/кг маси людини за 24 години;

• характерні випорожнення – кашоподібні або рідкі калові маси, спочатку біло-сірого кольору, потім безбарвні, без запаху і домішок крові, з плаваючими пластівцями, що нагадують «рисовий відвар»;

• блювота – спочатку з’їденої їжею, потім рідка;

• підвищення температури тіла зазвичай немає! У тяжких випадках температура знижена до 35,0–35,5°С, що вказує на розвиток холерного алгіду;

• зневоднення – спрага, сухість слизової оболонки, «загострені» риси обличчя («обличчя Гіппократа»), зниження тургору шкіри – «руки пралі», гіпотонія, тахікардія, ниткоподібний пульс, слабкість, загальмованість, ступор;

• олігурія та анурія;

• судомні скорочення жувальних і литкових м’язів;

• гіпокаліємія – серцеві аритмії.

З метою запобігти занесенню холерної інфекції з інших країн слід здійснювати систему спеціальних карантинних заходів на кордоні, у морських і повітряних портах. Про виявлених хворих на холеру медичні працівники повинні в установленому порядку негайно повідомляти вищестоящі органи охорони здоров’я.

В разі появи у певній місцевості випадків захворювання на холеру всіх хворих, а окремо від них і осіб, що були з ними в тісному контакті, негайно ізолюють у холерний госпіталь та ізолятор. У вогнищі здійснюють дезінфекцію, проводять подвірні обходи для виявлення хворих, посилюють санітарний контроль за водопостачанням і харчовими продуктами, обов’язково хлорують воду для пиття. Осіб, які мали контакт із хворими на холеру, ізолюють на 6 днів; за цей час у них три рази беруть випорожнення для бактеріологічного дослідження

на холерні вібріони. Якщо серед них виявляють хворих на холеру, строк карантину подовжують ще на 6 днів, здійснюють дезінфекцію, хворого госпіталізують в інфекційний госпіталь, а у решти 2–3 рази досліджують випорожнення на холерні вібріони.

З метою попередження занесення інфекції з ендемічних вогнищ слід дотримуватися санітарно-гігієнічних заходів: знезараження води, миття рук, термічна обробка їжі, знезараження місць загального користування тощо.

Необхідним є раннє виявлення, ізоляція та лікування хворих та вібріононосіїв.

За рекомендаціями ВООЗ в районах, де холера є ендемічним захворювання, а також у районах, де існує небезпека виникнення спалахів хвороби, необхідно проводити імунізацію. Вакцини надають короткочасний захист на той час, поки приймаються довготривалі заходи щодо поліпшення якості води та рівня санітарії.