|
22 січня 1919 року відбулося об’єднання двох
суверенних українських держав – Української Народної Республіки і
Західно-Української Народної Республіки в одну самостійну соборну державу. На
довгому і тернистому шляху українського народу Акт Злуки УНР і ЗУНР – подія
великого історичного значення. Установлений Указом Президента України від 21
січня 1999 року, День Соборності України зараз є національним святом нашої
держави.
Президент України Віктор Андрійович Ющенко з нагоди
89-ї річниці проголошення Акта злуки Української Народної Республіки і
Західно-Української Народної Республіки та з метою належного відзначення у 2008
році Дня Соборності України видав Указ щодо відзначення у 2008 році Дня
Соборності України.
Боротьба за Українську Самостійну Соборну державу –
найбільш яскрава сторінка визвольних змагань українського народу в ХХ столітті.
Упродовж багатьох віків землі що входять до складу
сучасної Української держави неодноразово роз’єднувалися та перебували під
владою різних країн. Але в усі часи прагнення людей до єднання (як і до
незалежності) залишалося незмінним.
Українська революція 1917-1920 років реалізувала мрію
багатьох поколінь українців про об’єднання в єдину соборну державу. Внаслідок
революції, під час якої з великою силою розкрилися творчі сили, свободолюбство
і національний дух українського народу, утворилися дві демократичні держави –
Українська Народна Республіка (УНР) і Західно - Українська Народна Республіка
(ЗУНР). Цей факт засвідчив державне існування України.
На жаль, дві роз’єднанні держави не могли існувати як
єдиний політичний, економічний, соціокультурний організм, бо заважали суттєві
відмінності, створені вимушеним майже 600-річним роз’єднаним розвитком східних
і західних українських земель, внутрішня нестабільність і розкол політичних сил
у Наддніпрянській Україні, а також ряд інших причин.
Та незважаючи на перешкоди, народ України не полишав
прагнення до соборізації всіх українських земель у власній державі. Взагалі
саме поняття соборності України містить у собі уявлення про незалежність та
територіальну цілісність, неподільність її території і демократичність.
Директорія і Рада Народних Міністрів призначили урочисте святкування
об'єднання УНР і ЗУНР на 22 січня. Мабуть, це не було випадково, бо вказаний
день збігався з річницею історичного ІV
Універсалу Центральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостійною,
незалежною державою. Отже, він мав стати днем подвійного всенародного свята - Незалежності
і Соборності.
22 січня 1919 року на майдані біля пам'ятника Б.Хмельницькому зібралися
десятки тисяч киян, щоб бути свідками урочистого прийняття Акта Злуки.
В єдину соборну Україну об'єдналися дві українські народні республіки.
Одна з них була утворена в листопаді 1917 року, а друга виникла у жовтні 1918
року під час розпаду Австро-Угорської імперії.
Це була велика, урочиста, єдина в
своєму роді історична маніфестація солідарності українського народу. Вона не
лише справила велике враження на всіх учасників, але й почала нову добу в житті
народу. Ця заява солідарності всього народу назавжди знищила штучно збудований
фізичний і духовний кордон між його гілками. З того часу вже стали марними
спроби наново поставити той штучний кордон. І в цьому велика заслуга творців
Акту Соборності 22 січня 1919 року.
Підкреслюючи морально-політичний
характер акту Злуки, слід, наголосити на тому, що він віддзеркалював прагнення
двох частин української нації до державної єдності. В Універсалі Директорії УНР
з цього привод відзначалося: "Віднині воєдино зливаються століттями
відірвані одна від одне частини єдиної України. Західна Українська Народна
Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмерли кращі сини України.
Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український
народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з'єднати
всі намагання своїх синів для утворення нероздільної, незалежної української
держави на добро й щастя робочого народу".
23 січня 1919 р. Трудовий конгрес УНР затвердив цей
Універсал і ввів до свого складу делегатів Національної Ради. На наступній
сесії 28 січня 1919 р. конгрес доповнив Директорію представником ЗУНР, головою
Національної Ради Петрушевичем. ЗУНР стала тепер називатися "Західною
областю УНР".
Об'єднання УНР і ЗУНР мало об'єктивні підстави,
спиралося на прагнення широких мас і закріплювалося відповідними державними
актами. Хоча практично не було реалізовано. "Це проголошення української
соборності було великим історичним актом, - відзначав останній прем'єр-міністр
уряду УНР І. Мазепа. Але фактично воно мало лише декларативне значення. На цих
умовах твердо стояв Галицький уряд і Директорія з цим погодилася". Проте,
організація влади не змінилася, й обидві держави продовжували надсилати свої
окремі місії за кордон.
Акт Злуки реалізувати не вдалося і за
об'єктивних причин. Фактичний крах соборності спричинився військовою агресією
Росії та Польщі, а також негативним ставленням провідних держав Антанти до
української справи. Всі вони не лише не визнавали української соборності, а й
поборювали її державність.
Західноукраїнську Народну Республіку окупували збройні сили
Ю.Пілсудського, територію УНР - війська Л.Троцького.
Значення Акту важко переоцінити, оскільки він наочно показав
безперспективність спроб роз'єднати український народ, протиставити українців
один одному, змусити їх служити чужим для них цілям. Акт Злуки став етапом
становлення і розвитку української державності.
В усіх випадках для нас залишається ключовою подією декларація
українських народних республік про своє об'єднання в соборну УНР. Акт Злуки
показав непереборну волю українського народу до об'єднання своїх історичних
земель в єдиній державі.
День Злуки українських земель,
або День Соборності України став історичним уроком для нас на всі часи. І
сьогодні цей урок має особливе значення.
Ще Ярослав Мудрий закликав своїх синів до єдності та братньої любові.
Автор видатної пам'ятки давньоруської літератури - "Слова о полку
Ігоревім" -темі єднання русичів присвятив значний фрагмент свого твору.
Вкотре весь український народ відзначає 22 січня День Соборності,
віддає шану тому вікопомному Акту, коли були зламані кордони між двома
українськими республіками.
Відзначаючи День Соборності України, оглядаючи величні і драматичні
події, в яких спалахнула яскрава зірка всеукраїнського єднання, слід зробити
певні узагальнення для сьогодення.
Наше завдання
зберегти і примножити державотворчий потенціал ідеї соборності як запоруки
нерозривності і єдності державного організму, поступального
соціально-економічного і духовно-культурного розвитку України.
Сутнісною
рисою української соборності є інтеграція етнічних земель, консолідація
духовного і культурного життя, нівелювання регіональних бар’єрів. Унітарність
нашої держави закріплена в Конституції України, а цілісність території виступає
ключовим фактором її суверенітету.
Консолідуючим
фактором соборності в Україні виступають міжнаціональна злагода і мир,
толерантне співжиття титульної нації, корінних народів, національних меншин.
Збереження одного з найсуттєвіших надбань новітньої суверенної України –
міжнаціональної злагоди – це не тільки веління часу, але й запорука соборного
існування держави.
Україна обрала
свій фарватер, який пролягає через непохитний національний консенсус і
постійний суспільний діалог.
Маємо надію,
що сьогодні не виникнуть кордони в душах українців, що вони консолідують свої
сили заради однієї мети - побудови економічно й духовно багатої, вільної й
соборної України.
| 
