Закінчилася свята Чотиридесятниця. Попереду - Страсна седмиця, після якої нас чекає Світле Христове Воскресіння. В останню перед Пасхою - шосту неділю Великого посту, Православна Церква відзначає свято Входу Господнього до Єрусалиму.

    Цей день є особливо шанованим, оскільки ми згадуємо подію, яка безпосередньо передувала стражданням Христа Спасителя та Його славному воскресінню. Це був урочистий вхід Господа до Святого Міста.

    Тоді єрусалимляни, що багато вже чули про небувалі до того чудотворіння, зцілення та проповідь, були найбільше вражені останньою подією, що тарпилася напередодні. Мова йде воскрешення Лазаря - один із самих сильних і хвилюючих моментів Євангельської історії. Здається, що ще треба, щоб увірувати в Божественну всемогутність Христа Спасителя, Який повернув до життя четвероденного покійника, з явними, осяжними для всіх, ознаками розпаду його фізичного тіла!

    Все це набуло надзвичайного розголосу в народі і Христа, який входив в Єрусалим, зустрічали з пальмовими гілками як царя, котрий повертався з перемогою над смертю. Їх зрізали з дерев і кидали до ніг Господа.

Зберегти царську таємницю добре, а відкривати й проповідувати діла Божі славно” (Тов.12, 7), - так сказав  архангел Рафаїл Товитові, коли сталося дивне зцілення його сліпоти. Справді, не зберегти царської таємниці страшно і згубно, а замовчувати преславні діла Божі – велика втрата для душі. І я, -  говорить святий Софроній, який написав житіє преподобної Марії Єгипетської, - боюся мовчанням утаїти Божественні діла і, згадуючи нещастя, що загрожує рабові (Мф.25,18,25), котрий закопав у землю даний від Бога талант, не можу не розповісти святої повісті, яка дійшла до мене. Та нехай ніхто не подумає, - продовжує святий Софроній, - що я насмілився писати неправду, коли в когось з’явиться сумнів у цій дивній події: не личить мені говорити неправду на святе. Якщо ж знайдуться такі люди, котрі, прочитавши це писання і здивувавшись преславній події, не повірять, то нехай буде милостивим до них Господь, бо вони, роздумуючи про неміч людського єства, вважають за неможливе ті чудесні діла, які трапляються зі святими людьми. Однак треба вже почати розповідь про славну подію, що сталася в нашому роді.

Приуготовив верующих к подвигам поста и покаяния, Церковь вводит их в самый подвиг. Богослужения Великого поста, как и богослужения подготовительных к нему недель, постоянно побуждая к посту и покаянию, изображают состояние души, кающейся и плачущей о своих грехах. Этому соответствует и внешний образ совершения великопостных богослужений: в седмичные дни Великого поста, исключая субботы и воскресенья, Церковь не совершает полной литургии, этого самого торжественного и праздничного христианского богослужения. Вместо полной литургии по средам и пятницам служится литургия Преждеосвященных Даров. Состав других церковных служб изменяется сообразно с временем. В седмичные дни почти прекращается пение, предпочитается чтение из ветхозаветных писаний, особенно Псалтири, во все церковные службы вводится молитва святого Ефрема Сирина с великими (земными) поклонами, а третий, шестой и девятый часы соединяются с вечерней для указания времени, до которого должен простираться дневной пост.

Святая Четыредесятница и ее богослужения начинаются с вечерни Недели сыропустной. Сыропустное воскресенье называется еще в просторечии Прощеным воскресеньем, ибо за вечерним богослужением в этот день бывает чин или обряд, общего прощения в храме.

Чин прощения совершается так: на солею выносят и полагают на аналоях иконы Спасителя и Божией Матери; настоятель творит земные поклоны пред ними и лобызает их, затем он обычно произносит слово, испрашивает прощения своих грехов у причта и народа, говоря: «Благословите мя, отцы святии и братия, и простите мне, грешному, елика (что) согреших в сей день и во вся дни живота моего: словом, делом, помышлением и всеми моими чувствы». При этом он творит общий земной поклон духовенству и народу. Все отвечают ему также земным поклоном, говоря: «Бог простит ти, отче святый. Прости и нас, грешных, и благослови». Затем настоятель берет напрестольный Крест, и все священнослужители в порядке старшинства прикладываются к иконам на аналое, подходят к настоятелю, целуют честный Крест и руку его, держащую Крест, лобызаются с настоятелем. После них подходят миряне, прикладываются к святым образам и Кресту и испрашивают прощения у причта и друг у друга.

Во время обряда прощения принято петь «Покаяния отверзи ми двери», «На реках вавилонских» и другие покаянные песнопения. В некоторых храмах поют также при этом и стихиры Пасхи , до слов «и тако возопим» включительно (в последней стихире).

22 декабря в Киеве состоится Собор Украинской Православной Церкви Московского Патриархата (УПЦ МП). Верующие опасаются, что на этом Соборе могут быть приняты изменения в Устав УПЦ, направленные на отторжение Украинской Церкви от Московской Патриархии.

Единая Церковь как враг США

После распада СССР Русская Православная Церковь на постсоветском пространстве стала для США «врагом номер один». Это - известный тезис, озвученный американским геополитиком Збигневом Бжезинским. Победители «оранжевой революции» на Украине, придя к власти, активно подключились к делу разрушения единой Церкви.

В последние три года СМИ неоднократно сообщали о поездках украинских чиновников к Константинопольскому Патриарху Варфоломею. Темой переговоров было создание так называемой «Поместной Украинской Церкви», независимой от Московского Патриархата.

Предполагалось, что Константинопольский Патриарх реализует на Украине «прибалтийский сценарий»: вторгнувшись на территорию Московского Патриархата, Константинополь заберет к себе приходы украинских раскольнических Церквей, до сих пор не признанных в православном мире, тем самым, обеспечив их легализацию. Согласно этому плану, в дальнейшем «под Константинополь» перейдет и часть священников УПЦ МП, выступающих за независимость от Москвы по политическим мотивам.

– иер. Виталия Сопижука саном протоирея (г. Баштанка);

– иер. Виктора Колищака золотым наперстным крестом (с. Ингулка. Баштанского района)...

 Так ширились ідеї оновлення духовності преподобного святого Паісія Величковського, які знайшли своє місце в Глінському монастирі, в Оптиній пустині, труди і подвиг яких привертали увагу людей високого розуму і широкі маси церковного люду.

 В цей же час зростав велетень духа майбутній просвітитель Японії святитель Миколай Касаткін, про якого хочеться нам сьогодні розповісти. В цьому році йому від народження 170 років. При народженні мирське ім′я його було Іоан.