|
Дифтерія та заходи щодо її профілактики
Дифтерію називають більш небезпечною хворобою, ніж кір. За статистикою, 50-100 випадків з 1000 завершуються летально.
Захворювання на дифтерію зустрічається в усьому світі. Максимальна кількість випадків зазвичай припадає на осінньо-зимовий період.
Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991-го до 1998-го року, спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тисяч людей, 696 з них померли.
За останні роки в Україні реєструвалися поодинокі випадки захворювання на дифтерію: 2011 рік – 8 випадків (серед них – 2 дітей), 2012 р.– 5 (серед них – 1 дитина), 2013р. – 6 (серед них – 2 дитини), 2014р. – 4 (серед них – 1 дитина), 2015р. – 2 (серед них – 1 дитина), 2016р. – 4 дорослих (1 – в Івано-франківській області, 1 – в Одеській і 2 – у місті Києві), 2017р. - випадків захворювання на дифтерію зареєстровано не було, 2018р. – 9 випадків захворювання на дифтерію. Летальних випадків за даний період не було.
В кінці жовтня 2019 року на Закарпатті, а саме в Ужгороді, зафіксували спалах дифтерії. В обласній інфекційній лікарні знаходяться на лікуванні троє хворих на дифтерію. Ще у 12 осіб при проведенні бактеріологічного обстеження виявили токсигенний штам збудника дифтерії. Усі інфіковані — студенти-іноземці Ужгородського національного університету, які приїхали з Індії. Загалом 15 людей госпіталізували в ужгородські інфекційні лікарні. Ще один хворий – 9-річний школяр у Києві.
Наразі, за інформацією МОЗ, в Україні низький рівень охоплення щепленнями від дифтерії – 70% вакцинованих дітей, а ось відсоток дорослих, які зробили ревакцинацію, ще нижчий. У 2018 році, за даними лікарів, кожен другий дорослий не зробив необхідного щеплення.
Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудник та шляхи передачі інфекції
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників. У зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1% розчин сулеми знищують палички через 1 хвилину. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине при нагріванні (+60 С та вище), дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання – від 3 до 10 днів. Джерело інфекції – хвора людина або носій Corynebacterium diphtheriae, яка виділяє токсигенні штами збудника.
Дифтерія передається повітряно-крапельним шляхом, факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, в результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми
Дифтерія — захворювання, яке керується засобами специфічної імунопрофілактики. Хворіють на дифтерію не щеплені або невірно щеплені особи. Захворювання може протікати у вигляді спалахів та спорадичних випадків, це залежить від рівня колективного імунітету. Як окремий вид інфекційного процесу виділяють бактеріоносійство Corynebacterium diphtheriae.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/або обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднання вторинних інфекцій.
Перші симптоми дифтерії нагадують ангіну. Одна із головних ознак – це наліт на уражених інфекцією органах, зазвичай – це мигдалини.
Перші 2-3 дні захворювання цей наліт буде білого кольору, але з часом стає сірим або жовто-сірим. Якщо хворий спробує видалити наліт, то утвориться рана, яка почне кровоточити, але через деякий час на цьому місці знову з’явиться сіро-білий наліт.
Захворювання на дифтерію також може мати наступні прояви:
біль у горлі,
підвищена температура, лихоманка,
набряк слизової оболонки ротоглотки,
наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу,
набряк шиї,
збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. Практично всі органи чутливі до дії токсину, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. В результаті дії токсину порушується синтез білка клітинами, що приводить до їх руйнування.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
блокування дихальних шляхів,
інфекційно-токсичний шок,
пошкодження серцевого м'яза (міокардит),
ураження нервової системи,
нефрозонефрит,
легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Зазвичай хворих на дифтерію госпіталізують до інфекційної лікарні. Там вводять антитоксичну протидифтерійну сироватку. А також проводять дезінтоксикаційну терапію, вводять антибактеріальні препарати та назначають дієту.
Профілактика
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і попередити розвиток небезпечних ускладнень – вакцинація дітей, згідно з календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).
Захворювання у правильно щеплених буде протікати набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Для попередження розповсюдження захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та веде до зниження захворюваності.
Щеплення проводяться у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно).
Вакцинація дітей
Згідно з національним Календарем профілактичних щеплень, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 місяців 29 днів.
Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).
Вакцинація дорослих
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
За інформацією МОЗ, серйозні реакції на введення вакцини зустрічаються вкрай рідко. А ось ризик серйозних ускладнень від захворювання є набагато вищим.
При виникненні осередку інфекції
Для профілактики дифтерії при виникненні осередку інфекції контактні особи залежно від їх вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:
нещеплені особи повинні одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
особи, які підлягають ревакцинації згідно з цим Календарем у поточному році, повинні негайно отримати чергову ревакцинацію;
особи, імунізовані згідно з цим Календарем, повинні отримати додаткову дозу АД (дифтерійного анатоксину) або АД-М анатоксину залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії пройшло не менше року.
Дифтерія – це не та хвороба, яку можна перенести «на ногах». Якщо ви помітили ознаки, то не списуйте на звичайну застуду, а тим паче не треба лікуватися вдома. Обов’язково зверніться до лікаря!
| 
