|
Ми інколи перестаємо вірити, що життя може бути світлим та яскравим. Але рано чи пізно доля дарує нам щасливий «квиток». Саме так сталося з учнями Баштанської гімназії, яким завжди випадає можливість вивчати історію своєї країни, мову, культуру, звичаї, подорожуючи містами України.
Але цього разу ми просто ошаленіли від радості, дізнавшись, що 20 кращих учнів поїдуть до Польщі. Пані Любомира Тхір та Олена Кушнір – директори гімназій з Бартошиць та Баштанки доклали максимум зусиль, щоб ця поїздка відбулася. Ми безмежно їм вдячні за те, що вони допомогли нам поїхати за кордон, за те, що турбувалися про нас під час перебування в Польщі. Також хочемо подякувати начальнику відділу освіти Любов Іванівні Голодівській, Ірині Василівні Гармаш – вчителю інформатики та члену батьківської ради Олені Вікторівні Кунпан, які піклувалися про нас під час поїздки.
Червневого суботнього дня ми завантажили свої валізи до потягу, який повіз нас до славетного міста Лева. Провели там чудовий день, блукаючи містом, а вже ввечері зайняли місця в автобусі, що прямував до Польщі. Ми навіть не підозрювали, наскільки вражаюча та захоплююча подорож чекає на нас!
Бартошиці – невеличке містечко на півночі Польщі. Це мальовничий світ, в якому ми прожили 5 днів та 120 годин. Це були одні з найсвітліших та найрадісніших моментів у нашому житті!
З хлібом і сіллю, українськими піснями нас зустріла Бартошицька україномовна школа. Нас вразили надзвичайна краса та ідеальна чистота місцевості, культура і гостинність людей. Історично склалося, що велика кількість українців проживає у Польщі. Причиною цього стала операція «Вісла – 1947» – злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях. Мета операції – покінчити з українським питанням у Польщі, асиміляція українських переселенців у польському середовищі, їх денаціоналізація. Тож зараз на півночі Польщі (а саме в Бартошицях та Гурово) проживає більше тисячі українців. Незважаючи на те, що це українці в третьому поколінні, вони зберегли свої традиції, звичаї, мову, культуру.
В Бартошицях та Гурово функціонують україномовні школи, де в кожному кабінеті висить портрет Президента України, портрет Шевченка, герб України та цитати з поезії Лесі Українки. Діти розмовляють українською, співають народні пісні, добре знають українські звичаї та традиції, за шкільну форму вважають вишиванки, знають гімн та підіймають прапор України. Ми були приємно вражені, що українські традиції знають і поважають українці й за кордоном.
У кожній оселі, де ми жили, був символ, який нагадував про Україну, про рідну землю та домівку. Нас зустріли, як рідних братів і сестер, зі щирим теплом та радістю зігрівали наші душі, робили все, щоб ми почувалися затишно. Нашим друзям-полякам хотілося годинами слухати розповіді про сучасну Україну, про нашу школу, наших батьків. Перебуваючи у церкві, вони моляться і ставлять свічки за Україну. Коли з їхніх уст лунала мелодія української народної пісні, по їх щоках котилися сльози, в очах був смуток, а голос жалісно тремтів від розуміння, що своє одне-єдине життя вони проживуть на чужині. З надією та великим нетерпінням вони чекають приїзду на рідну землю. Ми готуємося до зустрічі з нашими друзями у вересні. Сподіваємось, що вони будуть задоволені приїздом до Баштанки.
Зворушливим та незабутнім було прощання з Бартошицями та друзями, які, не відпускаючи нас, співали для нас українські пісні. Це був занадто яскравий, світлий та неповторний момент. Ці 5 днів змінили багато поглядів, думок, змінили наше бачення світу і, можливо, чиєсь життя. Хто б подарував нам таке щастя, як не гімназія? Ми безмежно горді тим, що є учнями нашої Альма-матері, вдячні нашим вчителям та батькам, горді за нашу Україну, за те, що саме гімназія відчиняє нам двері у змістовне, повне успіху та відкриттів життя.
І, мабуть, найзворушливіший момент був тоді, коли ми повернулися до Баштанки, це наші вчителі, батьки зустріли нас з хлібом-сіллю на порозі гімназії! Ми відчули, ось воно, справжнє щастя – повернутися до рідного краю.
|
