|
СКАЗ: що варто знати та як запобігти захворюванню
Сьогодні сказ реєструють у 150 державах і територіях світу, на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Щороку від цього захворювання в світі гине понад 55 000 людей і більше 1 млн тварин; 95% випадків смерті від сказу фіксують в Африці та Азії.
Із кінця 1990-х років епіцентр сказу в європейському регіоні через високий рівень імунізації диких тварин у Західній та Центральній Європі перемістився на схід.
В Україні дане захворювання реєструється в усіх областях і природно-географічних зонах і майже щороку від цього небезпечного захворювання помирає від 1 до 7 осіб.
В січні 2020 року в с. Благодатне Арбузинського району Миколаївської області зареєстровано випадок сказу у людини, який закінчився летально.
У серпні 2019 року 31- річного чоловіка вкусив безпритульний собака. Та потерпілий відмовився від проведення профілактичних антирабічних щеплень.
В Миколаївській області залишається складною епізоотична ситуація щодо сказу тварин. Так в 2019 році зареєстровано 33 неблагополучних пункти по сказу.
24.01.2020 року зареєстровано випадок сказу собаки в м. Баштанка по вул. Заводській. Встановлено 4 особи, які контактували з твариною. Одна з них була укушена цією собакою. Наразі люди отримують курс антирабічного лікування в КНП "Багатопрофільна лікарня Баштанського району". Проведено епідеміологічне обстеження вогнища та необхідні протиепізоотичні заходи.
Сказ – особливо небезпечне вірусне захворювання всіх теплокровних тварин і людини, при якому відбувається стрімке ураження центральної нервової системи і завершується летально. Відноситься до інфекційних природно-вогнищевих захворювань.
Причини сказу і шляхи передавання інфекції
Джерелом та резервуаром збудника сказу є дикі та свійські хижі тварини, головним чином із сімейства собачих (вовки, лисиці), а також кажани. Людина може заразитися сказом від інфікованої тварини через: укус, подряпину та мікроушкодження шкіри, потрапляння зараженої слини на слизові оболонки.
На сказ хворіють усі дикі та домашні тварини, а також гризуни, кажани та птахи. Найчастіше людина інфікується від котів, лисиць і собак. Особливу небезпеку становлять безпритульні тварини, зокрема собаки, для яких укус є інстинктивною реакцією для захисту.
Фактор передачі – слина хворої тварини, з якої вірус по периферійним нервам досягає центральної нервової системи, де порушує роботу нервових клітин, що призводить до незворотних змін у головному мозку.
Крім того, зараження може відбутися при контакті з кров’ю, шкірою, внутрішніми органами вбитої тварини, хворої на сказ. В зоні ризику спеціалісти ветеринарної медицини, мисливці, працівники боєнь, працівники притулків для утримання тварин.
Хворі сказом тварини виділяють вірус із слиною вже в останні дні інкубаційного періоду - за 7-10 днів до появи клінічних проявів і впродовж усього періоду хвороби.
Збудник сказу – нейротропний вірус, який живе і розмножується лише в живому організмі. Велика кількість його накопичується в слинних залозах.
Вірус сказу може тривало зберігатися при низьких температурах, а також у трупах тварин. Під час кип’ятіння він знешкоджується за 2 хв. При температурі 60 °С гине протягом 10-15 хв.
Згубно діють на вірус пряме сонячне світло та ультрафіолетове опромінення, а також висихання чи повторне заморожування та розморожування субстратів, що містять вірус.
Дезинфікуючі засоби - хлорамін (2-3 %), лізол (1-2 %), карболова кислота (3-5 %), ацетон, хлороформ, етиловий спирт - швидко знищують вірус.
Симптоми сказу
Ознаки захворювання у тварин різні, але найперше – у хворої на сказ тварини кардинально змінюється поведінка. Дикі тварини, особливо лисиці, з’являються в населеному пункті відкрито, втративши страх і обережність, вдень нападають на зустрічних тварин або людей.
Домашні тварини можуть боятися світла, води: вони ховаються по кутках, погано їдять, втікають із дому. Потім виникає посилене слиновиділення, з’являється агресія – тварина прагне вкусити всіх, хто потрапить в поле її зору: інших тварин, людину, навіть господаря.
На жаль, лікування від сказу не існує, тварина гине за кілька днів після появи перших симптомів.
У людини інкубаційний період сказу, як правило, триває 1–3 місяці, але може варіювати від одного тижня до року та залежить від низки факторів:
- місця, кількості й глибини укусів (найнебезпечніші укуси обличчя та голови загалом);
- кількості й активності вірусу, що потрапив у рану;
- віку постраждалого (діти вразливіші за дорослих).
На першій стадії хворий скаржиться на незвичні відчуття поколювання, печіння, ниючий біль у місці пошкодження. У пацієнта підвищується температура, болить голова і спостерігається слабкість в усьому організмі.
Є дві форми цього захворювання: активний і паралітичний сказ.
Для людей з активним сказом характерні гіперактивність, гідрофобія (боязнь води) та інколи аерофобія (боязнь протягів або свіжого повітря). Смерть настає за кілька днів у результаті кардіореспіраторної зупинки.
На паралітичний сказ припадає близько 30% усіх випадків захворювання у людей. Ця форма сказу триває довше за попередню із легшим перебігом. М’язи поступово паралізуються, починаючи з місця укусу чи подряпини. Повільно розвивається кома, і настає смерть.
Лікування сказу
Сказ не лікується. Єдиним способом боротьби з ним є профілактичні заходи. У разі інфікування людини показані негайна госпіталізація і введення антирабічної вакцини.
Сучасні схеми імунізації людей складають всього лише 5- 6 уколів упродовж місяця в дельтовидний м’яз або в передню латеральну поверхність стегна дітям до 18 місяців. Якщо стан хворого тяжкий, то його залишають в стаціонарі.
Обов’язковому щепленню підлягають люди:
- яких покусали скажені чи підозрілі на сказ тварини безпосередньо або через одяг навіть за найменших ушкоджень шкіри;
- покусані будь-якими дикими тваринами (навіть без підозри на сказ);
- подряпані підозрілими на сказ тваринами або в разі забризкування подряпин слиною таких тварин, потрапляння її на слизові оболонки;
- які зазнали будь-якого мікроушкодження шкіри під час роботи з хворими на сказ тваринами, патологічним матеріалом або під час транспортування трупів тварин для дослідження.
Курс профілактичної імунізації призначають людям, які професійно пов’язані з ризиком зараження сказом.
Антирабічна вакцина запобігає виникненню захворювання у 96–99% випадків.
Вона ефективна у разі початку курсу не пізніше 14-го дня з моменту укусу чи обслинення.
Антитіла у людини з’являються тільки на 12–14-й день, а максимальні їхні рівні досягаються лише через 30–40 днів. Імунітет стає дієвим приблизно через два тижні після закінчення курсу вакцинації та залишається таким упродовж року.
У разі небезпечної локалізації укусів (обличчя, шия, голова, пальці рук, промежина), множинних або дуже глибоких поодиноких укусів, ослинення слизових оболонок, будь-яких ушкоджень, завданих хижими тваринами, кажанами й гризунами, коли є ризик короткого інкубаційного періоду, окрім вакцини застосовують і людський антирабічний імуноглобулін.
Інкубаційний період може скоротитися до 7 діб — це менше, ніж час вироблення поствакцинального імунітету. Якщо з моменту контакту із твариною минуло більше трьох діб, антирабічний імуноглобулін не застосовують.
Під час отримання курсу антирабічних щеплень необхідно:
– не пропускати процедури та не переривати курс щеплень, не вживати алкоголю, уникати переохолоджень та перегрівань.
Перша медична допомога після укусу
Якщо дитину або дорослого вкусила чи подряпала будь-яка тварина, навіть зовні здорова, а тим більше безпритульна або дика, якщо є підозра, що вона хвора на сказ, слід негайно:
- інтенсивно протягом 10–15 хвилин промити рану водою з милом, аби змити слину тварини. Глибокі рани промивають струменем мильної води, наприклад, за допомогою шприца. Обробити краї рани антисептиком (70%-м спиртом або 5%-м розчином йоду), але не потрібно припікати рану;
- накласти на рану стерильну пов’язку;
- у найкоротший термін необхідно звернутися до найближчого медичного закладу (поліклініки, лікарні, медичного пункту).
Якщо тварина домашня, попросіть власника надати документи, що підтверджують її щеплення.
Профілактика сказу
Профілактичні заходи поділяються на два напрями: боротьба з носіями збудника і недопущення розвитку захворювання у людини, яку покусала чи обслинила скажена тварина.
Для профілактики сказу необхідно:
- дотримуватися встановлених правил утримання домашніх тварин (собак, кішок);
- регулярно вакцинувати свійських тварин;
- уникати контактів із потенційно небезпечними тваринами;
- не торкатися диких чи безпритульних тварин;
- не підгодовувати безпритульних тварин у місцях, де постійно перебувають люди (особливо діти);
- не підбирати в лісі, на вулиці диких і бездоглядних домашніх тварин, або знайти можливість у короткий термін показати його ветеринарному лікарю і прищепити від сказу;
- не позбавлятися від тварини, що покусала або подряпала людину, за ним має бути встановлено десятиденне спостереження;
- при появі диких тварин на особистих подвір'ях, на території населених пунктів потрібно прийняти всі запобіжні заходи, оскільки здорові дикі тварини, як правило, уникають зустрічі з людиною.
Стережіться безпритульних, а тим більше диких тварин, які не бояться самі до вас підійти.
Тварин вакцинують, починаючи з 3-місячного віку, щорічно.
За наявності невластивої поведінки, ознак захворювання домашніх тварин, або виявленні їх трупів негайно повідомляйте фахівців ветеринарної медицини.
Сказу можна повністю уникнути, якщо після укусу людина отримає необхідну медичну допомогу. Курс антирабічних щеплень призначають у разі ймовірного або наявного інфікування людини, після визначення приналежності випадків укусів до певних категорій контакту згідно з рекомендаціями ВООЗ.
Самовільно припиняти лікування чи порушувати режим поведінки під час нього неприпустимо!
Що робити із твариною, підозрілою на сказ
Собаку, кота чи іншу тварину, яка покусала людей або тварин, слід негайно доправити до найближчої ветеринарної клініки для огляду й утримання під наглядом спеціалістів протягом десяти днів.
ПАМ'ЯТАЙТЕ! Ваше здоров'я у Ваших руках! Дбайте про нього!
| 
