Щодня, понад сорок років звичним шляхом поспішає на роботу жінка, яка не уявляє себе без свого улюбленого ремесла. Це – Алевтина Володимирівна СЕМЕЛІТ – відома й поважна в місті людина, бо її знають не тільки як вчителя музики, колишнього директора Баштанської дитячої музичної школи, але й як депутата трьох скликань Баштанської районної і міської рад. 

Маючи задатки лідера, жінка завжди вела активний спосіб життя, була в курсі всіх життєво необхідних подій, у своєму оточенні мала розумних, цікавих і талановитих людей за що дуже вдячна долі. Проте найбільшим щастям вважає любиму роботу, якій присвятила все своє життя і по виході на пенсію не полишає вчителювати й досі.

Спілкуючись з Алевтиною Володимирівною, цікаво було дізнатися про подробиці життя та як у цій жінці зародилася любов до музики. Разом з нею ми зазирнули за лаштунки її минулого, про яке мені, як журналісту, кортіло дізнатися побільше, адже знаю, що доля таких жінок варта того, щоб про них написати цілу книгу. 

Таким керівником була директор комунального закладу «Баштанської публічної бібліотеки» Ганна Іванівна БОРЩЕВЕЦЬКА. 44 роки свого життя поклала вона на вівтар професії, яку вважає найпотрібнішою і найцікавішою з усіх професій.

 Наполегливість, завзяття, цілеспрямованість сформувалися у Ганни Іванівни ще у ранньому дитинстві. 

Після закінчення школи Ганна швидко вибрала професію, вступивши до Миколаївського філіалу Київського інституту культури ім. О. Корнійчука. Після його закінчення у 1976 році розпочала трудову діяльність у Баштанській центральній районній бібліотеці. Лише один запис є в її трудовій книжці, але скільки добрих справ було зроблено.

Батько, Іван Максимович, повернувся з війни хворим і на 47-му році пішов з життя. Мама, Ніна Семенівна, залишилася одна з дітьми, щоб забезпечити їх, працювала різноробочою в колгоспі. 

З самого дитинства довелося Тамілі звідати чимало всіляких труднощів. Після закінчення шести класів сільської школи два роки навчалася в Шевченківській школі-інтернаті. Подорослішала дівчинка рано, після восьмого класу влаштувалася дояркою на ферму, щоб допомагати родині. ​​​​​​​

 Тетяна СОТНІКОВА – любляча дружина, турботлива матуся та бабуся. Ця жінка створена для краси. Їй даровано не лише сприймати естетично досконалі речі рецепторно, але й творити власне, неповторне. Це на прикладі доводить Тетяна Василівна: приватний підприємець по життю, митець – у душі.

Пані Тетяна займається вишиванням бісером близько 5 років. Починала з ікон, а зараз створює живописні картини. Займалася багато чим, але вишивка бісером притягувала до себе магнітом. Жінка зізнається, що її «тримає» інтрига, сподіваний результат: ти починаєш з білого полотна, слідкуєш, як зображення «виростає», змінюється, і отримуєш від цього насолоду. А ще зачаровує гра тонів і плавність «зображення»,  якої наділена робота з бісеру.

8 квітня в Україні відзначають День військового комісаріату. Роль цієї державної структури місцевих органів військового управління важко переоцінити, особливо в нинішніх умовах, коли наша держава потерпає від зов-нішньої агресії сусідньої країни. Тому напередодні цього дня журналістка районної газети побувала в Баштанському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (РТЦК і СП) – так тепер називається переформований військовий комісаріат. Адже саме через події на Сході постало завдання підвищити ефективність роботи з військовозобов’язаними, резервістами та ветеранами, змінивши стару радянську систему військкоматів на нову сучасну, що дозволить удосконалити процеси мобілізаційної підготовки на основі базових європейських підходів і дозволить нашій державі бути більш спроможною до спротиву зовнішньому ворогу в умовах неоголошеної гібридної війни. 
 

 

Тож сьогодні на колектив Баштанського РТЦК та СП покладається ряд важливих зав-дань у зміцненні обороноздатності країни. Про своїх підлеглих, головні аспекти в роботі, роль і значення територіального центру у виконанні державних завдань розповів військовий комісар Сергій Борисович П’ЯТНИЦЬКИЙ, який очолює колектив з 2017 року. До призначення  підполковник Сергій П’ятницький проходив військову службу на командних посадах, з 2014 по 2016 роки  брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, захищаючи територіальну цілісність, незалежність і суверенітет України.

На зустріч з талановитим майстром слова прийшли люди не байдужі до істинної поезії, адже справжнє мистецтво об’єднує. Воно розмовляє на мові, близькій і зрозумілій кожному – говорить про вірність і кохання, щастя й горе, смуток і радість. Відкритий, добродушний, прекрасний оповідач, познайомивши з книгою, вкотре підкорив присутніх своїм талантом і щирістю, наділивши учасників заходу величезним емоційним зарядом.

  Енергійна, красива, активна, добродушна і творча – такими словами можна розпочати розповідь про молоду баштанчанку – турботливу доньку, дружину і маму, вірну подругу, гарного спеціаліста, депутатку Баштанської районної ради – Лілію Вікторівну Бондаренко.

  Обдаровані діти – це ті, хто завдяки своїм вродженим видатним здібностям можуть демонструвати високі результати. У нашому місті чимало талановитих дітей. Одна з них – Катерина ІЛЬКІВ, дівчинка-сонечко, невгамовна, енергійна та відповідальна. 

«Для мене поезія – це спосіб самовираження, не зовсім хобі, а місце в своїй голові, куди ти тікаєш від всіх переживань і де говориш наодинці з собою. Це спосіб сказати те, про що не наважишся в буденному житті говорити відверто. Це можливість подумати над зовнішнім оточенням і внутрішнім наповненням – іноді ці слова кричать, іноді ніжно шепочуть.

Для мене поезія завжди несе в собі емоцію, яка спонукає до написання. Зараз пишу не часто, але довго працюю над віршами. У моменти, коли щось не отримується, все «спираю» на відсутність натхнення. Хоча натхнення – питання доволі абстрактне. Не просто в кожного своє, це в кожну хвилину щось інше. Іноді мене надихає яскравість відчуттів, а деколи просто слово. Є одна річ, про котру вголос не говорять, але багато хто (і я в тому числі) бере просто гарний вираз, котрий створюється в процесі життя, і обплітає його чимось не менш вражаючим. 

Мені важливо писати, щоб не луснути від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться. Для мене поезія – це моя власна реальність, мій світ...»

Пропонуємо для ознайомлення декілька віршів Валентини Котовської, які були опубліковані у збірках «Душа просить слова» та «Книжечка для племінниці».

Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у квітні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.

Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у березні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.