|
В розділі матеріалів: 1761
Показано матеріалів: 61-75 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 117 118 » |
 У далекому 1962 році в селі Ярке Поле, поблизу Джанкоя, перед Святвечором батько родини Березюків обходив домівку, згадуючи Тернопільщину, звідки був родом. Здавалося, що відчув запах Дідуха, смак куті, короваю, почув чарівні побажання колядників... Ці традиції тут, у Криму, на той час особливо не сприймалися, але Зіновій Степанович свято вірив: українському роду нема переводу! Частенько сумував разом із дружиною Марією Іванівною, що довелося переїхати в теплий, морський і теж красивий, але такий несхожий на батьківський край! Кохання і робота пліч-о-пліч були для подружжя основою життя. Вони уміли радіти будням і цінувати те, що послав Господь.
Не дивно, що саме у Святвечір, коли час наповнений особливою, надпотужною силою, у родині Березюків «нова радість стала» – народилася дівчинка, наповнивши життя новими турботами, надіями, вірою і любов’ю. Різдвяні діти – оптимістичні, активні, життєборці. Ім’я обирати не треба: так велить звичай – це Наталки (дівчатка) чи Наталини (хлопчики). Тож друзі вітали батьків із народженням Наталії. |
Наприкінці грудня у Миколаївській обласній універсальній науковій бібліотеці відбулася презентація літературно-художнього видання «Записки колекціонера» про відомого мецената, колекціонера, конезаводчика Якова Івановича Бутовича. Упорядниками видання стали: кандидат історичних наук, доцент, член Національної спілки краєзнавців України, депутат обласної ради Є.Г. Горбуров, кандидат мистецтвознавства, директор Миколаївського художнього музею ім. В.В. Верещагіна С.М. Росляков. Фінансову підтримку надав меценат, депутат облради В.О. Фроленко.
|
 До редакції «Голосу Баштанщини» зателефонував Микола Миколайович Прядка, колишній сімейний лікар і завідувач амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Інгулка та розповів журналісту про те, що з осені минулого року медичний заклад у селі не опалюється.
Розповідь про проблему Микола Прядка розпочав з опису подій 2008 року, коли у медичному закладі відбувся ремонт системи опалення та її «оптимізація» – з метою економії коштів другий поверх повністю відключили від опалення. Стаціонарне відділення перевели на перший поверх, де були фізіотерапія та амбулаторія. Площа для опалення зменшилася з 2000 до 600 кв. м. |
|
Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у грудні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.
Станом на 01.01.2022 року виплачено:
ТПКВКМБ 2501030 - Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення (дитячі) – 30076893,00 грн.
__________________________________________________________
Всього: 30076893,00 грн
|
 18 листопада до редакції районної газети звернулася жителька мікрорайону «Агропромтехніка», з проханням опублікувати у фейсбук-групі «Баштанка» відео, відзняте на телефон, з текстом: «Хочу надіслати відео, в якому видно чим ми дихаємо. Крик душі!!! Ввечері не можна було дихати, а сьогодні зранку я спостерігаю таку картину (господиня відзняла авто, на якому осіла сажа – ред.). Чому місцева влада не реагує? Адже це викиди забруднюючих речовин від виробництва олії ТОВ «Соняшниковий світанок», що знаходиться на сільгосптехніці».З коментарів, що посипалися під цим дописом, стало зрозуміло, що забруднюючі викиди це не випадковість і не рідкість, а проблема, що сильно дошкуляє баштанчанам, які часто дихають сажею. |
14 грудня в Баштанці сталася важлива історична подія: на центральному кладовищі міста відбувся обряд перепоховання останків поселенців Полтавки-Баштанки початку ХІХ століття, ексгумованих під час вишукувальних археологічних досліджень на місці давнього цвинтаря, що знаходилося у центральній частині Баштанки.
У зворушливій церемонії взяли участь голова Баштанської міської ради Олександр Береговий, начальник відділу розвитку культури і туризму виконавчого комітету міської ради Світлана Березовська, співробітники Баштанського краєзнавчого музею, працівники відділу з питань засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю Баштанської міської ТГ, редакції «Голосу Баштанщини» та кілька жителів міста. На жаль, не було представників від інших гілок влади. |
 Не кожен сьогодні має бажання й сміливість працювати на землі, адже легкою роботу, пов’язану з нею, не назвеш. Проте механізатори не уявляють себе в іншій сфері, бо зріднилися зі своєю технікою і звабливим степом, що не відпускає з міцних обіймів з ранньої весни й до пізньої осені. Цього разу ми вирушили в Новоолександрівку, щоб поспілкуватися з молодим представником цієї професії Володимиром ДЕМИДЧЕНКОМ, який працює на підприємстві «Хлібороб-Агро» (керівник Анатолій Пишний) з 2009 року.
Журналіст зустрілася з Володимиром у одному з відділень цього аграрного підприємства, де за приємною розмовою дізналася про життя механізатора, якому лише 33 роки.
Володимир трактористом став не одразу. Перш ніж освоїти нинішню професію, спочатку спробував заробітчанського хлібу за межами батьківщини. |
Кожен із нас все життя натхненно трудиться, аби мати копійчину на прожиток і гарантію, що в старості не прийдеться жебракувати або бути чиїмось нахлібником. І ось коли наближається пенсійний вік, людина з надією, що має пристойний стаж, звертається до пенсійного фонду, аби зібрати потрібні документи для нарахування пенсії. На цьому етапі декого може чекати неприємний сюрприз. Добре, якщо людина пропрацювала все життя на одному чи двох підприємствах, що успішно функціонують на момент виходу на пенсію. У такому разі проблем взяти підтверджуючі документи не виникає. Проте в силу різноманітних обставин деякі суб’єкти господарювання можуть бути ліквідовані чи реорганізовані...
 У процесі діяльності будь-якого підприємства накопичується значна кількість документів. Левову частку серед них становлять накази, трудові договори, особові справи працівників, зарплатні відомості тощо. Ці документи, як правило, мають тривалий строк зберігання (до 75 років) і особливо важливі для працівників при призначенні пенсій та різних видів допомоги. Тому їх збереженню повинна приділятися підвищена увага.
Тож ідеально, коли керівник ліквідованого підприємства потурбувався про колишніх підлеглих і передав документи, як це вимагає законодавство, на зберігання до трудового архіву. Такі архіви є у кожному районі. Але існують керівники, які в силу своєї халатності чи байдужості до людей, залишають важливі документи на території закритого підприємства, де відсутні будь-які умови для їх зберігання: сирість, гризуни тощо. Буває ще гірше – документи зникають у невідомому напрямку. Ось тут і постає та сама проблема, яку неможливо вирішити: людина не може підтвердити свою трудову діяльність на цьому підприємстві. Добре, якщо це кілька місяців чи рік, а якщо це 5, 10 чи 15 років?! |
Сьогодні триває боротьба за медичних працівників, адже їх катастрофічно не вистачає. І не тільки в Баштанській лікарні. Кругом. По всій Україні. Причини різні: одна з них – еміграція за кордон. Тому керівники багатьох медзакладів полегшено зітхають, коли до колективу вливаються нові спеціалісти.
«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).
 У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам.
Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баштанського району» Алла Барсегян.
Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах. |
 У грудні в Україні відзначається «День працівників архівних установ». Це свято було встановлено 30 жовтня 1998 року Указом Президента України.
Реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства на території Баштанського району забезпечує архівний відділ Баштанської районної державної адміністрації, який після завершення реформи адміністративно-територіального устрою працює в нових умовах.
Про це та інше «Голосу Баштанщини» детально розповіла начальник архівного відділу Людмила Олександрівна ЧОРНА.
На фото: Людмила Чорна, Олена Сапа, Іванна Гонта
– Людмило Олександрівно, розкажіть, будь ласка, скільки працівників сьогодні працює у архівному відділі Баштанської РДА?
– З 5 лютого 2021 року штат нараховує 9 працівників. Троє з них – у м. Баштанка, по двоє працюють у смт Березнегувате й Казанка і по одному працівнику – у містах Новий Буг і Снігурівка.
Це – начальник архівного відділу Людмила Чорна, головний спеціаліст Олена Сапа, провідний спеціаліст – головний бухгалтер Іванна Гонта (Баштанка), Марина Грицюк, Ольга Маленяк (Березнегувате), Алла Пашкова, Людмила Шаповалова (Казанка), Світлана Бортник (Новий Буг), Наталія Деркач (Снігурівка). Усі архівісти мають значний досвід роботи в архівній галузі.
|
Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради».
Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.
|
Поголів’я великої рогатої худоби у приватних сільських господарствах невпинно зменшується. Головна причина – висока вартість утримання. Нинішнього року додалася ще одна проблема не на користь господарникам – скудні пасовища. Все через недостатню вологість ґрунту. Де ж їй взятися, якщо зима була без снігу? Та й весна особливо не радувала дощами.
Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.
|
 Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята.
Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.
Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. |
Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва» «допресували» наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного».
Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.
 Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.
Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.
– Анно, щиро вітаю тебе з перемогою! То початком творчої діяльності можна назвати сценарії для Єрмолівської школи? Пам’ятаєш, я ними завжди захоплювалася? Відчувала.
– Так, певним чином. Я обожнювала свята в нашій школі і, так як часто моя мама зголошувалася організовувати шкільні заходи, я активно встрявала в процес створення сценарію. А пізніше перетягнула ковдру зовсім на себе.
|
 Про що можна говорити з учителем фізичної культури? Про все на світі! Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем футбольної команди. Сергія Володимировича Безощука, вчителя фізкультури Добренської ЗОШ, цінують колеги і поважають учні.
Журналістка «Голосу Баштанщини» поспілкувалася з Сергієм Володимировичем про футбол у його житті, вчительство та про його мрії.
Сергій Безощук народився 22 вересня 1971 року у с. Новоєгорівка. Ще будучи хлоп’ям він разом зі своєю родиною переїжджає у с. Добре, де й проживає по цей час. Ще змалку у парубка була велика снага до спорту. З ранньої весни і до пізньої осені грав зі своїми друзями у футбол на сільському стадіоні.
Закінчивши школу, молодий парубок був призваний на строкову службу. Саме там, коли грав у складі футбольної команди дивізії, формувалися його перші лідерські якості. |
|
|
