|
В розділі матеріалів: 1756
Показано матеріалів: 61-75 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 7 ... 117 118 » |
14 грудня в Баштанці сталася важлива історична подія: на центральному кладовищі міста відбувся обряд перепоховання останків поселенців Полтавки-Баштанки початку ХІХ століття, ексгумованих під час вишукувальних археологічних досліджень на місці давнього цвинтаря, що знаходилося у центральній частині Баштанки.
У зворушливій церемонії взяли участь голова Баштанської міської ради Олександр Береговий, начальник відділу розвитку культури і туризму виконавчого комітету міської ради Світлана Березовська, співробітники Баштанського краєзнавчого музею, працівники відділу з питань засобів масової інформації та зв’язків з громадськістю Баштанської міської ТГ, редакції «Голосу Баштанщини» та кілька жителів міста. На жаль, не було представників від інших гілок влади. |
 Не кожен сьогодні має бажання й сміливість працювати на землі, адже легкою роботу, пов’язану з нею, не назвеш. Проте механізатори не уявляють себе в іншій сфері, бо зріднилися зі своєю технікою і звабливим степом, що не відпускає з міцних обіймів з ранньої весни й до пізньої осені. Цього разу ми вирушили в Новоолександрівку, щоб поспілкуватися з молодим представником цієї професії Володимиром ДЕМИДЧЕНКОМ, який працює на підприємстві «Хлібороб-Агро» (керівник Анатолій Пишний) з 2009 року.
Журналіст зустрілася з Володимиром у одному з відділень цього аграрного підприємства, де за приємною розмовою дізналася про життя механізатора, якому лише 33 роки.
Володимир трактористом став не одразу. Перш ніж освоїти нинішню професію, спочатку спробував заробітчанського хлібу за межами батьківщини. |
Кожен із нас все життя натхненно трудиться, аби мати копійчину на прожиток і гарантію, що в старості не прийдеться жебракувати або бути чиїмось нахлібником. І ось коли наближається пенсійний вік, людина з надією, що має пристойний стаж, звертається до пенсійного фонду, аби зібрати потрібні документи для нарахування пенсії. На цьому етапі декого може чекати неприємний сюрприз. Добре, якщо людина пропрацювала все життя на одному чи двох підприємствах, що успішно функціонують на момент виходу на пенсію. У такому разі проблем взяти підтверджуючі документи не виникає. Проте в силу різноманітних обставин деякі суб’єкти господарювання можуть бути ліквідовані чи реорганізовані...
 У процесі діяльності будь-якого підприємства накопичується значна кількість документів. Левову частку серед них становлять накази, трудові договори, особові справи працівників, зарплатні відомості тощо. Ці документи, як правило, мають тривалий строк зберігання (до 75 років) і особливо важливі для працівників при призначенні пенсій та різних видів допомоги. Тому їх збереженню повинна приділятися підвищена увага.
Тож ідеально, коли керівник ліквідованого підприємства потурбувався про колишніх підлеглих і передав документи, як це вимагає законодавство, на зберігання до трудового архіву. Такі архіви є у кожному районі. Але існують керівники, які в силу своєї халатності чи байдужості до людей, залишають важливі документи на території закритого підприємства, де відсутні будь-які умови для їх зберігання: сирість, гризуни тощо. Буває ще гірше – документи зникають у невідомому напрямку. Ось тут і постає та сама проблема, яку неможливо вирішити: людина не може підтвердити свою трудову діяльність на цьому підприємстві. Добре, якщо це кілька місяців чи рік, а якщо це 5, 10 чи 15 років?! |
Сьогодні триває боротьба за медичних працівників, адже їх катастрофічно не вистачає. І не тільки в Баштанській лікарні. Кругом. По всій Україні. Причини різні: одна з них – еміграція за кордон. Тому керівники багатьох медзакладів полегшено зітхають, коли до колективу вливаються нові спеціалісти.
«На зміну старшому досвідченому поколінню приходить не менш професійне молоде покоління лікарів. Ми пишаємося нашими перспективними спеціалістами, які проявили себе достойною зміною. Серед них лікарі – Дмитро Чорний (хірург, працює з 2014 року), Олександр Бабін (анестезіолог, 2015 р.), Євген Сумлінний (хірург, 2019 р.), Євген Чугай (рентгенолог, 2020 р.), Тамара Чугай (педіатр, 2019 р.), Яна Тріфан (педіатр, 2018 р.), Наталія Дибчинська (рентгенолог, 2016 р.), лікар-стажист Юлія Черненко (терапія, 2018 р.); лікарі-інтерни – Юлія Андрейчик (спеціальність педіатрія), Ольга Дрібниця (неврологія), Юрій Галущак (внутрішні хвороби), Крістіна Рижик (терапія).
 У 2019 році у Баштанській лікарні розпочала свій трудовий шлях привітна, уважна й професійна лікар-офтальмолог Грета Влах. За час роботи вона заслужила довіру пацієнтів і авторитет серед колег. До неї на прийом приїжджають не тільки жителі Баштанщини, але й з Березнегуватського, Новобузького та Казанківського районів. Паралельно вона працює і в обласній офтальмологічній лікарні, досконало володіє багатьма навичками і вміннями. У перспективі, при наявності додаткового обладнання, лікарка зможе надавати більш широкий спектр допомоги нашим пацієнтам.
Маємо надію, що Грета Іванівна, як і всі молоді спеціалісти, пов’яже свою подальшу професійну діяльність з Баштанкою, надовго залишившись працювати у нашій лікарні», – розповіла директорка КНП «Багатопрофільна лікарня Баштанського району» Алла Барсегян.
Отже, наша публікація про молоду й перспективну лікарку-офтальмолога Грету Іванівну Влах. |
 У грудні в Україні відзначається «День працівників архівних установ». Це свято було встановлено 30 жовтня 1998 року Указом Президента України.
Реалізацію державної політики у сфері архівної справи і діловодства на території Баштанського району забезпечує архівний відділ Баштанської районної державної адміністрації, який після завершення реформи адміністративно-територіального устрою працює в нових умовах.
Про це та інше «Голосу Баштанщини» детально розповіла начальник архівного відділу Людмила Олександрівна ЧОРНА.
На фото: Людмила Чорна, Олена Сапа, Іванна Гонта
– Людмило Олександрівно, розкажіть, будь ласка, скільки працівників сьогодні працює у архівному відділі Баштанської РДА?
– З 5 лютого 2021 року штат нараховує 9 працівників. Троє з них – у м. Баштанка, по двоє працюють у смт Березнегувате й Казанка і по одному працівнику – у містах Новий Буг і Снігурівка.
Це – начальник архівного відділу Людмила Чорна, головний спеціаліст Олена Сапа, провідний спеціаліст – головний бухгалтер Іванна Гонта (Баштанка), Марина Грицюк, Ольга Маленяк (Березнегувате), Алла Пашкова, Людмила Шаповалова (Казанка), Світлана Бортник (Новий Буг), Наталія Деркач (Снігурівка). Усі архівісти мають значний досвід роботи в архівній галузі.
|
Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради».
Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.
|
Поголів’я великої рогатої худоби у приватних сільських господарствах невпинно зменшується. Головна причина – висока вартість утримання. Нинішнього року додалася ще одна проблема не на користь господарникам – скудні пасовища. Все через недостатню вологість ґрунту. Де ж їй взятися, якщо зима була без снігу? Та й весна особливо не радувала дощами.
Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.
|
 Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята.
Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.
Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. |
Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва» «допресували» наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного».
Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.
 Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.
Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.
– Анно, щиро вітаю тебе з перемогою! То початком творчої діяльності можна назвати сценарії для Єрмолівської школи? Пам’ятаєш, я ними завжди захоплювалася? Відчувала.
– Так, певним чином. Я обожнювала свята в нашій школі і, так як часто моя мама зголошувалася організовувати шкільні заходи, я активно встрявала в процес створення сценарію. А пізніше перетягнула ковдру зовсім на себе.
|
 Про що можна говорити з учителем фізичної культури? Про все на світі! Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем футбольної команди. Сергія Володимировича Безощука, вчителя фізкультури Добренської ЗОШ, цінують колеги і поважають учні.
Журналістка «Голосу Баштанщини» поспілкувалася з Сергієм Володимировичем про футбол у його житті, вчительство та про його мрії.
Сергій Безощук народився 22 вересня 1971 року у с. Новоєгорівка. Ще будучи хлоп’ям він разом зі своєю родиною переїжджає у с. Добре, де й проживає по цей час. Ще змалку у парубка була велика снага до спорту. З ранньої весни і до пізньої осені грав зі своїми друзями у футбол на сільському стадіоні.
Закінчивши школу, молодий парубок був призваний на строкову службу. Саме там, коли грав у складі футбольної команди дивізії, формувалися його перші лідерські якості. |
 Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти.
Вчителько моя, зоре світова…
Ці рядки вічної пісні про вчительку кожному малюють образ свого вчителя, найпершого, найкращого, того, хто залишив у серці слід, допоміг знайти себе, відростив крила для польоту.
Той, хто обирає професію вчителя, обирає стиль життя. І не кожному дано сили, мужності, таланту, терпіння залишатися в професії, бути вчителем, наставником не лише для учнів, а й для колег.
Це рядки улюбленої пісні Світлани Володимирівни Таранкової, директора Плющівської школи. І в цій пісні все її життя. І стежка, одна-єдина, якою вона ось уже 46 років іде до школи рано-вранці, і купка зошитів на столі, і суцвіття каштанів, і запах липи, і затінок горіхів, і зима, і літо, і весна, і осінь. Усе життя в одній-єдиній школі. А почалося все так.
|
 Шість років тому в Баштанку, як і в інші міста і села України, приїхали люди, які, покинувши свої домівки і все нажите, спішно виїхали з рідних місць і не знали, як у подальшому складеться їхня доля. Йдеться про вимушених переселенців з Криму і Донбасу. Сьогодні в Україні їх майже півтора мільйона. Хтось мав надію повернутися в рідні міста, а дехто придбав житло, влаштувався на роботу, заново побудував бізнес і не збирається повертатися до колишнього місця проживання. Багато людей і досі не розуміють що їх чекатиме завтра, адже на підконтрольній Україні території й дотепер не мають свого житла, де відчували б себе захищеними.
Журналістка «Голосу Баштанщини» зустрілася з колишньою жителькою Донецької області, а тепер баштанчанкою – освіченою, розумною, творчою, працьовитою жінкою – Наталею Іванівною Рибаковою, яка, відповідаючи на запитання, повідала історію свого життя. Вона мала комфортну квартиру, улюблену роботу, але в її звичний ритм життя непрохано увірвалася війна, позбавивши оселі, роботи і спокою. Удвох з чоловіком вони вимушені були покинути рідну домівку.
Незважаючи не пенсійний вік пані Наталя й досі продовжує свою активну трудову діяльність, бо по-іншому не може, адже треба виживати у цій непростій ситуації. Наша героїня розповіла де мешкала до війни, що довелося пережити, як прийняла її Баштанка. Поділилася своїми проблемами, почуттями й переживаннями.
|
 Щоб по-справжньому зрозуміти, як живеться людям у тому чи іншому місці, кажуть, треба серед сотень-тисяч виокремити тих, кого знаєш не один рік, без кого важко уявити не лише свята, а й будні. Щедра Баштанщина знана міністрами, режисерами, художниками, спортсменами, письменниками... У краєзнавчому музеї з гордістю розкажуть вам про почесних громадян, заслужених працівників, героїв... Але для нашого маленького містечка традиційно не менш шанованими є ті, хто чесну, добросовісну працю, якій присвятили роки життя, не вважають подвигом, а скоріше ДОЛЕЮ, щасливим вибором. І саме без них, наших рідних земляків, кого щодень зустрічаєш зранку, поспішаючи у справах, чиї очі завжди проводжають з теплом, з ким прагнеш спілкуватися, не уявляємо голубки степової Баштанки.
Такою СВОЄЮ для більшості баштанчан стала Наталія Григорівна Дуб’яга, учитель географії Баштанського опорного ЗСО №1. Шляхетна, струнка, з ошатною зачіскою, завше одягнута по-діловому, стрімко й красиво крокує вона вулицями міста, прямуючи до школи. Це неначе про неї сказав славетний О. Сизоненко: «Дорога, довжиною у життя», бо вчилася Наталка в Баштанській середній школі №1 та й працює в ній уже 46 років! Вдивляючись у красиве обличчя цієї жінки, виразні очі, які світяться добрими вогниками, переконуєшся, що час зупинився...
|
 У ці прекрасні зимові дні приймає вітання з нагоди ювілею заступник директора з навчально-виховної роботи Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тетяна Анатоліївна Войцехова. З особливою теплотою та любов’ю колектив шанує неоціненну роботу, мудрість і велике серце завуча початкової школи.
Народилася й виросла Тетяна Анатоліївна в селі Привільне Баштанського району у прекрасному оточенні степових краєвидів, узбереж річки та привітних і доброзичливих людей. Відкритість душі, щирість у вчинках, щедрість – визначні риси її вдачі, сформовані з раннього дитинства. Закінчивши сільську школу, вступила до Миколаївського педагогічного інституту на спеціальність вчитель молодших класів. Швидко промайнули чудові студентські роки. Обравши професію вчителя та поклавши її на вівтар свого життя, Тетяна Анатоліївна стала володарем неоціненної скарбниці знань та досвіду, яким щедро ділиться з підростаючим поколінням. Свій перший, хвилюючий урок пам’ятає й зараз. |
 Hello! Hi! How are you? I’m happy to welcome you...
А скільки їх, подібних звертань, звучить щодня із уст учителя англійської мови Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Ширер Тетяни Олександрівни, яка понад 40 років працює у педагогічному колективі.
Тетяна Ширер (у дівоцтві Воробйова) народилася в інтелігентній сім’ї Воробйова Олександра Савелійовича та Любові Павлівни й разом із братом Олегом (зараз очолює Баштанське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області) провела щасливе дитинство.
Скільки себе пам’ятає, завжди мріяла стати вчителем, і зараз, провідуючи свою стареньку 90-річну маму, згадує «свої перші університети» по вулиці Калініна (нині Олександра Сизоненка).
Тетяна Олександрівна – чарівна жінка, модно, зі смаком одягнена, з гарною зачіскою, з безмежним бажанням працювати творчо, пройшла довгий шлях у педагогіці від вихователя до висококваліфікованого фахівця. Успішно закінчивши факультет романо-германської філології Одеського університету ім. І. Мечникова, здійснила свої дитячі мрії на посаді учителя англійської мови: придумувала цікаві заходи, впроваджувала інновації, розробляла методичні рекомендації заради того, щоб кожен урок був цікавим і неповторним. |
|
|
