|
В розділі матеріалів: 1765
Показано матеріалів: 121-135 |
Сторінки: « 1 2 ... 7 8 9 10 11 ... 117 118 » |
 Останнім часом багато говориться, що потрібно відроджувати колишню славу футболу на Баштанщині. Так от є молоді люди, які роблять реальні кроки у цьому напрямку. У Христофорівці футбольну команду створив і тренує Дмитро Власенко, а у Добрій Криниці – Віталій Шевченко. Незважаючи на те, що ці команди доволі молоді, вони вже мають свої історії. Про одну з них «Голосу Баштанщини» розповів тренер ФК «Стимул» Віталій Шевченко, життя якого завжди було тісно пов’язане з футболом. До речі, він ще бере активну участь у художній самодіяльності, де проявляє свої акторські здібності. До того ж хлопець і вмілий репер, його виступи гаряче підтримує місцева молодь.
(на фото: Денис Дєвєтьяров, Євген ЗОСІМОВ, Віталій Шевченко, Дмитро Власенко, Віталій БОЖКО)
|
 Ціна здоров’я пізнається лише у хворобі, особливо, коли недуга затягується на довгі роки. Жодні матеріальні статки не можуть замінити людині хороше самопочуття, бадьорість і гарний настрій. Тому про своє здоров’я потрібно дбати замолоду, уважно прислухатися до організму, щоб потім не довелось оббивати лікарняні пороги. Про це дуже добре знають люди, які розповіли нам свої непрості історії боротьби із затяжними недугами – хвороба нирок. Якщо в розвинених країнах основним видом замісної терапії є трансплантація нирки, то в Україні, де кількість подібних операцій мізерна, основний метод – гемодіаліз. При правильному його виконанні та повному забезпеченні ліками, а також дотриманням пацієнтами спеціального харчування і лікування ці люди зможуть вести повноцінне життя і працювати.
Вже п’ять років на базі КНП «Баштанська багатопрофільна лікарня» працює відділення нефрології та діалізу, відкриття якого баштанчани, які хворіють на хронічну ниркову недостатність, чекали дуже давно. Нині відділення функціонує у дві зміни і шість днів у тиждень забезпечує нирковозамісну терапію 16 хворим на термінальну ниркову недостатність. Головний лікар баштанської лікарні Алла Барсегян говорить, що за цей час колектив відділення і пацієнти вже стали великою родиною де створена максимально доброзичлива та гуманна атмосфера.
|
 У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 багато висококваліфікованих професіоналів, мудрих наставників, компетентних керівників, серед яких вирізняється по-особливому учитель-методист з хімії, керівник педагогічної спільноти фахівців природничого циклу Баштанської ТГ Ольга Михайлівна Чубенко. Усе життя віддала вона рідній школі: тут навчалася на відмінно у свій час; самовіддано працює зараз; імідж закладу сумлінною діяльністю створює й з гордістю про нього говорить батькам своїх учнів. Важко уявити, скільки часу треба виділити для улюбленої справи – навчання та виховання підростаючого покоління, щоб мати тільки відмінний результат! Вона завжди зібрана, відповідальна й компетентна. Дві сучасно обладнані хімічні лабораторії, у яких працює Ольга Михайлівна, унікальні, бо мають реактиви й надають можливості виконати практичну частину державної програми з хімії повністю, й тому викладання предмету для учасників освітнього процесу стає чарівною казкою. |
 Кажуть, що кожного Бог наділив талантом. Тому важливо віднайти його в собі й реалізувати протягом життя, бо коли людина займається улюбленою справою, вона стає по-справжньому щасливою.
Напередодні Дня підприємця, що відзначається в Україні в першу неділю вересня, хотілося б розповісти про жінку, яка 20 років свого життя присвятила підприємницькій діяльності і на сьогодні є власницею “Кафешки”, що знаходиться у приміщенні міського Будинку культури. Отже, знайомимося з Іванною Григорівною Гордовою, колишньою кримчанкою, потім жителькою Херсона, а нині Баштанчанкою.
|
 29 березня голова фермерського господарства «Володимир», чудовий сім’янин, товариш, керівник і просто хороша людина Валерій Васильович ЯЩЕНКО відзначив свій 70-річний ювілей. Він відомий не тільки в районі, але й далеко за його межами.
За велику громадську роботу та особистий внесок у розвиток с/г виробництва Валерій Ященко неодноразово нагороджувався грамотами та подяками райдержадміністрації, районної та обласної рад. Зокрема у 2018 році на день місцевого самоврядування Валерій Васильович нагороджений Грамотою Верховної ради України та відзнакою голови облдержадміністрації «Святий Миколай». А нещодавно керівника вітали з присвоєнням звання «Почесний громадянин Баштанського району», бо він не на словах, а на ділі є патріотом свого краю.
Любити землю – значить розуміти її душу, відчувати її могутній подих, слухати її поклик і давати їй те, про що вона попросить.
|
 Велична й неповторна українська жінка! Кожна жінка – це весна, мати, берегиня сімейного вогнища. Перед нею вклоняються, нею захоплюються, її кохають та поважають…
Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але чимало їх, тендітних, але сильних духом, не з книжок знають, що таке війна. Журналісту районної газети «Голос Баштанщини» випала нагода познайомитися саме з такою жінкою – неперевершеною господинею, мамою двох прекрасних доньок, учасницею бойових дій в Афганістані Наталією Дмитрівною ГОНЧАРОВОЮ.
У перший день весни, у невимушеній розмові за чашкою чаю Наталя Дмитрівна розповіла мені про свої будні, про пекло афганської війни, про жіноче щастя. |
У різні часи завжди була затребувана й шанована праця будівельників: все нове народжується завдяки їм. Будувати – значить не лише зводити, а й створювати, давати життя вічності і нести людям радість. Одна з найдавніших та мирних професій вимагає постійної самовіддачі і щоденної копіткої праці.
У другу неділю серпня працівники будівництва відзначають своє професійне свято – День будівельника, у цьому році святкування випадає на 8 серпня.
Будівельників вважають представниками однієї з найбільш творчих професій у світі. Вони не тільки зводять нові будівельні об’єкти, але ще і реконструюють, ремонтують старі.
На жаль, економічна нестабільність у країні, нові ринкові відносини, постійне зростання цін, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність у замовників коштів призвели до припинення будівництва крупних об’єктів і реорганізації будівельної галузі нашого району та міста. Тільки за останні роки «заморозилося» будівництво басейну, хоспісу, приймального відділення Баштанської лікарні, містечка «Казка», вже багато років стоїть недобудований дитячий садочок по вул. Миколи Аркаса, що перетворився на руїни...
 А про зведення нових багатоповерхівок взагалі мова не йде, у місті остання будувалася у кінці 90-х років. Зараз у Баштанській територіальній громаді офіційно налічується понад десять будівельних організацій, що займаються капітальним ремонтом, реконструкцією, будівництвом житлових і нежитлових будівель, серед яких: ТОВ БТК «Граніт Плюс», ФОП «Шевченко Д.М.», ФОП «Єланцев В.М.», ФОП «Теплюк С.В.» та ін.
Сьогодні наш нарис про того, хто розбудовував Баштанку у далеких роках минулого століття, хто залишив свій добрий слід в історії міста – Михайла Андрійовича Лашина. Його ім’я добре відоме на Баштанщині. Багато років він очолював одне з найбільших будівельних підприємств району, колектив якого налічував понад сотню спеціалістів. І всі вони мали роботу та пристойну зарплату.
|
 У мальовничому селі Привільне, що розкинулось на широкому березі ріки Інгул, всі готувались до зустрічі Нового 1953 року. Мороз неквапно малював візерунки на вікнах ошатних осель, в яких прикрашали ялинки, господині готували святкові страви, дітлахи з нетерпінням чекали подарунків від Діда Мороза. А родина Калачових Ірини Сергіївни та Івана Івановича з години на годину очікували диво: народження маляти. 31 грудня 1952 року у молодого подружжя народилася донечка, яку вирішили назвати Любов.
Маленька росла допитливою, енергійною дівчинкою. З дитинства мріяла бути ветлікарем, тому у школі добре навчалась, особливо полюбляла уроки природи та біології. Дуже любила тварин, тож всі безпритульні цуценята і кошенята с. Привільне знаходили притулок у обійсті Калачових. Хто тільки у них не жив: і лелека з переламаним крилом, і голуби, і навіть видра. У 1968 році Люба вступила до Новополтавського зооветтехнікуму МТС УРСР на спеціальність «ветеринарія». Під час навчання зарекомендувала себе, як старанна та відповідальна студентка. Ні одне практичне заняття, колоквіум чи семінар не обходились без її активної участі. У 1972 році Любов Іванівна Калачова успішно закінчила технікум. |
У минулому році у «Голосі Баштанщини» надруковано статтю про 100-річчя привільненського футболу, котре із розмахом відзначали у селі Привільне – був і пам’ятний матч на стадіоні, що за селом, і урочисто-святкове дійство, що проводили у місцевому Будинку культури, і традиційні шурпа та частування усіх гравців: ветеранів і тих, які нині грають у сільський футбол. Дехто з футболістів із райцентру по доброму заздрив спортсменам з села, адже футбол у Баш-танці має також чималі здобутки, а от уваги, як у Привільному, на той час влада не приділила – карантинні обмеження...
 І ось два тижні тому до редакції районної газети завітав ветеран спорту Віктор Польовий і розповів, що у цьому році заходи щодо вшанування баштанського футболу відбудуться! На запитання: яку ж подію відзначатимуть, відповів, що дуже важливу – 1960 року футбольна команда колгоспу ім. Комінтерну стала фіналістом перших сільських спортивних ігор України! Зважаючи, що в минулому році у Баштанській територіальній громаді масові заходи не проводилися, святкуватимуть цей 60-річний ювілей у вересні цього року, в рамках відзначення Дня народження міста Баштанка. Хоч із запізненням на рік, але «краще пізно, ніж ніколи».
Трохи пролити світло на цей історичний футбольний матч погодився Іван Іванович Бутенко, який проживає у Баштанці. |
|
Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у серпні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.
Станом на 01.09.2021 року виплачено:
ТПКВКМБ 2501030 - Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення (дитячі) – 26363591,00 грн.
__________________________________________________________
Всього: 26363591,00 грн
|
|
Африканська чума свиней
Останнім часом надзвичайно зросла загроза заносу на територію області африканської чуми свиней, в серпні цього року зафіксовано випадок африканська чума свиней в с. Понятівка Херсонської області.
Африканська чума свиней – гостра вірусна хвороба свиней, яка перебігає блискавично, гостро, підгостро або навіть безсимптомно.
Захворіти можуть дикі та домашні свині всіх порід та будь-якого віку в будь-яку пору року. Зараження відбувається при контакті хворих свиней або свиней вірусоносіїв зі здоровими, при згодовувані продуктів тваринного походження без термічної обробки які містять вірус африканської чуми свиней. Хвороба також розповсюджується через мишовидних гризунів, кровосисних комах, кліщів, корм, пасовища, одяг, взуття, боєнські відходи транспортні засоби та предмети догляду за тваринами, які забруднені виділеннями хворих тварин або вірусоносіїв. Лікування та вакцина проти африканської чуми свиней відсутні. У випадку виявлення вогнища інфекції практикується поголівне знищення хворих та клінічно здорових свиней безкровним методом у радіусі 10 кілометрів від вогнища. Трупи свиней спалюють.
|
Цього року (2019 рік) виповнилася 120-та річниця від дня народження Тодора Гавриленка – українського історика, етнографа, учня академіка Михайла Грушевського, нашого земляка. Завдяки наполегливій пошуковій роботі провідного наукового співробітника Інституту історії України Національної академії наук України Оксани Юркової, його ім’я повертається до нас з небуття.
|
 Тетяна Єфремова – дівчина-фотограф, яка здійснює свої мрії та мрії людей. За близько 5 років своєї діяльності вона провела понад 500 фотосесій та зробила більше 250 000 фотографій. Вона – одна з найкращих фотографів Баштанки. Фото, зроблені нею, є майже в кожному акаунті популярних соціальних мереж, зокрема Instagram. Я дізналася: як і з чого все починалося; чи подобається їй працювати у нашому місті? І, звичайно ж, запитала про плани на майбутнє.
Народилася Тетяна 1999 р. у селі Новоіванівка. У 6 років переїхали з сім'єю до Баштанки. Навчалася в Баштанській ЗОШ №2: “Школа подарувала мені людей, які поруч зі мною вже протягом багатьох років. Вони надихають і підтримують мене. Я щиро дякую моєму класному керівнику Олені Павлівні Змієвській, яка стала для мене другою мамою”, – говорить Тетяна.
З 9 класу почала цікавитися фотографуванням. Після закінчення школи вступила до Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність дизайнер інтер’єра.
|
 Чоловіки, які пройшли АТО, неохоче розповідають про те, що їм довелося пережити на війні. Деякі речі розповідати страшно, деякі – боляче. Але іноді вони все ж таки діляться своїми спогадами. Про те, що найбільше врізалось у пам’ять, залишивши в душі слід назавжди. Про своїх побратимів, які не повернулися додому. Про зраду. Про біль та розпач… про те, що насправді відбувається на неоголошеній війні. Розповідають, ретельно добираючи слова. Без емоцій. Історії, які раніше ми читали тільки в книжках та бачили у фільмах про Другу світову війну, тепер вони – з нашого сьогодення. І сприймаються вже інакше. Сьогодні мова піде про молодого ветерана АТО, який цілий рік воював на Сході нашої країни, – Сергія Пархомчука з м. Баштанка. |
«Основною відмінністю між пересічною людиною і воїном є те,
що воїн усе сприймає як виклик, тоді як пересічна людина
вважає або благословенням, або прокляттям».
(Карлос Кастанеда «Колеcо часу»)
Упродовж багатовікової історії світу людство завжди на своєму шляху до розвитку стикалося із проблемами, переш-кодами. Коли соціум сприймає такі речі як виклик, не шукає винних, закономірностей, тоді воно неодмінно ступає на стежину всеохопного прогресу. Так само і наша держава, протягом свого довготривалого й тернистого історичного шляху стикалася із безліччю обставин, що приносили багато змін. Дивлячись крізь призму років, можна спостерігати злети й падіння нашого народу, які в результаті вивели його на новий рівень – незалежний. І от уже тридцять років українці мають право гордо називати себе так.
Варто пам’ятати, що творцем історії країни та рушієм його прогресу, беззаперечно є люди – у єдності й одноосібно. Успіх нинішнього державотворення значною мірою залежить від того, чи зуміємо ми об’єктивно проаналізувати власний досвід, усвідомити помилки й прийняти нові виклики. Кожен громадянин нашої країни – гвинтик у державницькому механізмі. І від нього залежить: чи так і залишатися пасивним у своєму функціонуванні, чи зайняти проактивну позицію й рухатись уперед до змін.
|
|
|
