|
В розділі матеріалів: 1756
Показано матеріалів: 106-120 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 10 ... 117 118 » |
 У тій плеяді мужніх і легендарних є й одинадцять синів Баштанщини, які своїми ратними подвигами довели синівську вірність Вітчизні. Вони захищали Сталінград, форсували Дніпро й Південний Буг, звільняли Україну й Литву, Угорщину й Югославію, а Іван Григор’єв поставив свій автограф на рейхстагу в Берліні в травні 1945-го.
Згадаймо поіменно тих, ким пишається баштанська земля. Такі люди мають служити прикладом для нинішнього молодого покоління. Імена Героїв забуттю не підлягають.
Бондаренко Іван Антонович
Народився в 1914 році в с. Шевченко, Баштанського району. Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі, старшим фінінспектором у Баштанці.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, ІІ і ІІІ Українських фронтах. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІІ ступеню і Червоної Зірки.
Загинув у бою в с. Виноградний Сад, Доманівського району у 1944 році. Захоронений в Арбузинці.
За героїчне форсування Південного Бугу і утримання плацдарму... |
У переддень відзначення Дня незалежності на сільському стадіоні в с. Новопавлівка відбулося справжнє свято, присвячене пам’яті сільської футбольної команди, що стала чемпіоном УРСР в 1940 році. На свято завітали перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Шевченко, голова районної ради Михайло Бенюх, голова обласної федерації футболу, член виконкому федерації футболу України Микола Єропунов, директор СТОВ «Світоч» Дмитро Чикина, директор Новопавлівської ЗОШ Василь Чертов. Були також запрошені діти, батьки яких грали в футбол і стали чемпіонами України в 1940 році. Зібралося на стадіоні чимало мешканців села.
|
 Людина не може жити, не приносячи нікому добра й користі. І добре, коли розуміє своє призначення. Тоді вона здатна здійснити грандіозні вчинки, завдяки своїй самовідданій праці та життєвому оптимізму робити світ кращим, світлим.
Правду кажуть, що нашу долю творять наші справи, а людина цінується по тому, що змогла за життя зробити. Більше 40 років присвятив служінню громаді району Микола Васильович Бардачов – людина авторитетна й шанована в Баштанському районі.
Хоча народився й виріс він на Херсонщині, проте його риси спеціаліста та характер керівника виявилися цілком баштанськими. Після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту Микола Бардачов за направленням приїхав на роботу в колгосп «Комунар» у Костичі. Трудову біографію розпочав з головного агронома. Згодом люди обрали молодого, енергійного спеціаліста головою колгоспу. |
 У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 комфортно та затишно кожному. Прекрасні класні кімнати НУШ, предметні аудиторії з технічним обладнанням, бібліотека, спортивні зали, конференцзала, комп’ютерні класи, території відпочинку... Та на особливому рахунку учнів дві чудові шкільні їдальні!
Спогад про них пробуджує лише найприємніші почуття: одразу в пам’яті зринають духмяні, спокусливі аромати свіжої рум’яної випічки, турботливі, привітні кухарі, які, неначе рідні матусі, піклуються, щоб усі були задоволені й ситі. Такою матусею для учнів нашої школи є кухар 5-го розряду, майстер своєї справи, завідуюча харчоблоком закладу Тетяна Василівна Музика.
|
Справжніми педагогами народжуються. ї
Тільки той педагог залишає частку себе в дітях,
хто, не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту,
вкладає в душі вихованців найбільші скарби –
душевність, людяність, порядність.
А. Дістервег
 Таким визначенням можна охарактеризувати нашу дорогу колегу Кушнір Людмилу Володимирівну, заступника директора з навчально-виховної роботи, знаного в районі та області вчителя біології, яка уже більше 30-ти років життя присвятила улюбленій професії. Завдяки своїм прекрасним учителям математики Безручко Ніні Миколаївні та Гапішко Світлані Григорівні, вона знайшла своє покликання бути вчителем і ствердилася в ньому (великі педагоги Баштанщини стануть у майбутньому взірцем у її роботі).
У 1983 році, закінчивши на відмінно Баштанську середню школи №1, вступила до Херсонського державного педагогічного інституту на факультет біології і основ сільського господарства. Вибір професії Людмилою Володимирівною був зумовлений любов’ю до всього, що проростає на рідній землі, притягує до себе міццю, дає наснагу та невичерпну енергію. Та й в інституті була старостою ботанічного гуртка, учасником обласної конференції молодих учених-ботаніків, де представляла свої дослідження (перші наукові сходинки допоможуть їй у подальшій роботі з обдарованими дітьми). |
Баба Оля жила очікуванням. Очікуванням... смерті.
– Не лякайся, доню, – в хвилини, коли нестерпний біль на якусь часину відпускав зі своїх жорстоких лабет її маленьке, виболіле й висохле тіло, заспокоювала вона молоду сусідку по лікарняній палаті. – Це тобі ще і жити й жити, а мені, старій бабі, смерть не страшна. Слава Богу, віджила своє – 83 на носі.
Та Олена ніяк не могла змиритися ні з тим, що дні бабці вже лічені, ні з тим, що вона, така лагідна, балакуча, скоро має відійти в небуття.
 А поговорити баба Оля любила. Чи то тому, що вдома, в чотирьох стінах, прикута хворобою до ліжка, старій не було з ким перекинутися словом, чи може, таким чином рятувалася від болю. Як мала дитина, раділа, коли знаходила потенційного слухача.
– Так, дівчата, перукарню відчинено. Ану, кому зробити моднячу зачіску? – насмішливо торкнулася рукою до свого геть білого, по-дитячому тонкого, як павутиння, волосся, яке саме зібрала в немічний хвостик. – А яка ж коса в мене була замолоду і як я, дурна, її проклинала.
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №97-98 від 21 листопада 2020 року
Друзі! Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини"!
– Чому, питаєте? – раптом пожвавішала. – А спробуйте її розчесати. Правда, Іван, перший мій чоловік, любив моє волосся. Та й мене він сильно кохав. Ось тільки війна проклята не дала нам налюбитися. Тільки й пожили, що три місяці. Я й Людмилку, Люсеньку нашу, без нього народила. А там і на Іванка мого «похоронка» прийшла. – Посмутнішала обличчям, вмовкла, перебираючи в пам’яті страшні часи. – Я, правда, про смерть його дізналася вже по війні, коли сама повернулася з проклятої Німеччини. |
 Останнім часом багато говориться, що потрібно відроджувати колишню славу футболу на Баштанщині. Так от є молоді люди, які роблять реальні кроки у цьому напрямку. У Христофорівці футбольну команду створив і тренує Дмитро Власенко, а у Добрій Криниці – Віталій Шевченко. Незважаючи на те, що ці команди доволі молоді, вони вже мають свої історії. Про одну з них «Голосу Баштанщини» розповів тренер ФК «Стимул» Віталій Шевченко, життя якого завжди було тісно пов’язане з футболом. До речі, він ще бере активну участь у художній самодіяльності, де проявляє свої акторські здібності. До того ж хлопець і вмілий репер, його виступи гаряче підтримує місцева молодь.
(на фото: Денис Дєвєтьяров, Євген ЗОСІМОВ, Віталій Шевченко, Дмитро Власенко, Віталій БОЖКО)
|
 Ціна здоров’я пізнається лише у хворобі, особливо, коли недуга затягується на довгі роки. Жодні матеріальні статки не можуть замінити людині хороше самопочуття, бадьорість і гарний настрій. Тому про своє здоров’я потрібно дбати замолоду, уважно прислухатися до організму, щоб потім не довелось оббивати лікарняні пороги. Про це дуже добре знають люди, які розповіли нам свої непрості історії боротьби із затяжними недугами – хвороба нирок. Якщо в розвинених країнах основним видом замісної терапії є трансплантація нирки, то в Україні, де кількість подібних операцій мізерна, основний метод – гемодіаліз. При правильному його виконанні та повному забезпеченні ліками, а також дотриманням пацієнтами спеціального харчування і лікування ці люди зможуть вести повноцінне життя і працювати.
Вже п’ять років на базі КНП «Баштанська багатопрофільна лікарня» працює відділення нефрології та діалізу, відкриття якого баштанчани, які хворіють на хронічну ниркову недостатність, чекали дуже давно. Нині відділення функціонує у дві зміни і шість днів у тиждень забезпечує нирковозамісну терапію 16 хворим на термінальну ниркову недостатність. Головний лікар баштанської лікарні Алла Барсегян говорить, що за цей час колектив відділення і пацієнти вже стали великою родиною де створена максимально доброзичлива та гуманна атмосфера.
|
 У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 багато висококваліфікованих професіоналів, мудрих наставників, компетентних керівників, серед яких вирізняється по-особливому учитель-методист з хімії, керівник педагогічної спільноти фахівців природничого циклу Баштанської ТГ Ольга Михайлівна Чубенко. Усе життя віддала вона рідній школі: тут навчалася на відмінно у свій час; самовіддано працює зараз; імідж закладу сумлінною діяльністю створює й з гордістю про нього говорить батькам своїх учнів. Важко уявити, скільки часу треба виділити для улюбленої справи – навчання та виховання підростаючого покоління, щоб мати тільки відмінний результат! Вона завжди зібрана, відповідальна й компетентна. Дві сучасно обладнані хімічні лабораторії, у яких працює Ольга Михайлівна, унікальні, бо мають реактиви й надають можливості виконати практичну частину державної програми з хімії повністю, й тому викладання предмету для учасників освітнього процесу стає чарівною казкою. |
 Кажуть, що кожного Бог наділив талантом. Тому важливо віднайти його в собі й реалізувати протягом життя, бо коли людина займається улюбленою справою, вона стає по-справжньому щасливою.
Напередодні Дня підприємця, що відзначається в Україні в першу неділю вересня, хотілося б розповісти про жінку, яка 20 років свого життя присвятила підприємницькій діяльності і на сьогодні є власницею “Кафешки”, що знаходиться у приміщенні міського Будинку культури. Отже, знайомимося з Іванною Григорівною Гордовою, колишньою кримчанкою, потім жителькою Херсона, а нині Баштанчанкою.
|
 29 березня голова фермерського господарства «Володимир», чудовий сім’янин, товариш, керівник і просто хороша людина Валерій Васильович ЯЩЕНКО відзначив свій 70-річний ювілей. Він відомий не тільки в районі, але й далеко за його межами.
За велику громадську роботу та особистий внесок у розвиток с/г виробництва Валерій Ященко неодноразово нагороджувався грамотами та подяками райдержадміністрації, районної та обласної рад. Зокрема у 2018 році на день місцевого самоврядування Валерій Васильович нагороджений Грамотою Верховної ради України та відзнакою голови облдержадміністрації «Святий Миколай». А нещодавно керівника вітали з присвоєнням звання «Почесний громадянин Баштанського району», бо він не на словах, а на ділі є патріотом свого краю.
Любити землю – значить розуміти її душу, відчувати її могутній подих, слухати її поклик і давати їй те, про що вона попросить.
|
 Велична й неповторна українська жінка! Кожна жінка – це весна, мати, берегиня сімейного вогнища. Перед нею вклоняються, нею захоплюються, її кохають та поважають…
Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але чимало їх, тендітних, але сильних духом, не з книжок знають, що таке війна. Журналісту районної газети «Голос Баштанщини» випала нагода познайомитися саме з такою жінкою – неперевершеною господинею, мамою двох прекрасних доньок, учасницею бойових дій в Афганістані Наталією Дмитрівною ГОНЧАРОВОЮ.
У перший день весни, у невимушеній розмові за чашкою чаю Наталя Дмитрівна розповіла мені про свої будні, про пекло афганської війни, про жіноче щастя. |
У різні часи завжди була затребувана й шанована праця будівельників: все нове народжується завдяки їм. Будувати – значить не лише зводити, а й створювати, давати життя вічності і нести людям радість. Одна з найдавніших та мирних професій вимагає постійної самовіддачі і щоденної копіткої праці.
У другу неділю серпня працівники будівництва відзначають своє професійне свято – День будівельника, у цьому році святкування випадає на 8 серпня.
Будівельників вважають представниками однієї з найбільш творчих професій у світі. Вони не тільки зводять нові будівельні об’єкти, але ще і реконструюють, ремонтують старі.
На жаль, економічна нестабільність у країні, нові ринкові відносини, постійне зростання цін, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність у замовників коштів призвели до припинення будівництва крупних об’єктів і реорганізації будівельної галузі нашого району та міста. Тільки за останні роки «заморозилося» будівництво басейну, хоспісу, приймального відділення Баштанської лікарні, містечка «Казка», вже багато років стоїть недобудований дитячий садочок по вул. Миколи Аркаса, що перетворився на руїни...
 А про зведення нових багатоповерхівок взагалі мова не йде, у місті остання будувалася у кінці 90-х років. Зараз у Баштанській територіальній громаді офіційно налічується понад десять будівельних організацій, що займаються капітальним ремонтом, реконструкцією, будівництвом житлових і нежитлових будівель, серед яких: ТОВ БТК «Граніт Плюс», ФОП «Шевченко Д.М.», ФОП «Єланцев В.М.», ФОП «Теплюк С.В.» та ін.
Сьогодні наш нарис про того, хто розбудовував Баштанку у далеких роках минулого століття, хто залишив свій добрий слід в історії міста – Михайла Андрійовича Лашина. Його ім’я добре відоме на Баштанщині. Багато років він очолював одне з найбільших будівельних підприємств району, колектив якого налічував понад сотню спеціалістів. І всі вони мали роботу та пристойну зарплату.
|
 У мальовничому селі Привільне, що розкинулось на широкому березі ріки Інгул, всі готувались до зустрічі Нового 1953 року. Мороз неквапно малював візерунки на вікнах ошатних осель, в яких прикрашали ялинки, господині готували святкові страви, дітлахи з нетерпінням чекали подарунків від Діда Мороза. А родина Калачових Ірини Сергіївни та Івана Івановича з години на годину очікували диво: народження маляти. 31 грудня 1952 року у молодого подружжя народилася донечка, яку вирішили назвати Любов.
Маленька росла допитливою, енергійною дівчинкою. З дитинства мріяла бути ветлікарем, тому у школі добре навчалась, особливо полюбляла уроки природи та біології. Дуже любила тварин, тож всі безпритульні цуценята і кошенята с. Привільне знаходили притулок у обійсті Калачових. Хто тільки у них не жив: і лелека з переламаним крилом, і голуби, і навіть видра. У 1968 році Люба вступила до Новополтавського зооветтехнікуму МТС УРСР на спеціальність «ветеринарія». Під час навчання зарекомендувала себе, як старанна та відповідальна студентка. Ні одне практичне заняття, колоквіум чи семінар не обходились без її активної участі. У 1972 році Любов Іванівна Калачова успішно закінчила технікум. |
У минулому році у «Голосі Баштанщини» надруковано статтю про 100-річчя привільненського футболу, котре із розмахом відзначали у селі Привільне – був і пам’ятний матч на стадіоні, що за селом, і урочисто-святкове дійство, що проводили у місцевому Будинку культури, і традиційні шурпа та частування усіх гравців: ветеранів і тих, які нині грають у сільський футбол. Дехто з футболістів із райцентру по доброму заздрив спортсменам з села, адже футбол у Баш-танці має також чималі здобутки, а от уваги, як у Привільному, на той час влада не приділила – карантинні обмеження...
 І ось два тижні тому до редакції районної газети завітав ветеран спорту Віктор Польовий і розповів, що у цьому році заходи щодо вшанування баштанського футболу відбудуться! На запитання: яку ж подію відзначатимуть, відповів, що дуже важливу – 1960 року футбольна команда колгоспу ім. Комінтерну стала фіналістом перших сільських спортивних ігор України! Зважаючи, що в минулому році у Баштанській територіальній громаді масові заходи не проводилися, святкуватимуть цей 60-річний ювілей у вересні цього року, в рамках відзначення Дня народження міста Баштанка. Хоч із запізненням на рік, але «краще пізно, ніж ніколи».
Трохи пролити світло на цей історичний футбольний матч погодився Іван Іванович Бутенко, який проживає у Баштанці. |
|
|
