|
В розділі матеріалів: 1770
Показано матеріалів: 106-120 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 10 ... 117 118 » |
Вранці, 27 вересня, на території, що біля торгових контейнерів ринку «Експрес» (за недобудованим банком, між вулицями Ярослава Мудрого та Ювілейна), під час земляних робіт з будівництва супермаркету «33 квадратних метри» було виявлено кістки та череп, що схожі на людські.
Заступником міської ради Олександром Васильєвим про цю подію було повідомлено Баштанський відділ поліції. На місце будівництва прибув наряд поліції. Правоохоронці зазначили, що треба чекати на слідчо-оперативну групу, котра прибула через декілька годин (була на виїзді у іншому населеному пункті). Поліцейські детально оглянули місце будівництва, а потім старший спеціаліст-криміналіст слідчого відділення Баштанського районного відділу поліції Андрій Ракітін вилучив усі рештки, що схожі на людські.
|
 Щемно стає на душі від усвідомлення того, що ти є частинкою великої когорти журналістів, які писали історію краю на сторінках районної газети протягом 90 років. Кожного разу, переглядаючи старі підшивки і знайомлячись з матеріалами журналістів, зачитуєшся публікаціями, у яких живе дух цілої епохи і її головних героїв. Мабуть, саме в тому й полягає секрет довголіття газети, бо, розповідаючи про події в районі, вона ніколи не забувала про людину – ключового творця історії. Кілька разів я також ставала героїнею публікацій, але тоді навіть не могла й уявити, що сама буду причетна до їх створення і редакція стане невід’ємною частинкою мене, що проведу не одну безсонну ніч, готуючи до друку чергове інтерв’ю, репортаж, замітку чи нарис. І коли написане допомагало привернути увагу до проблеми й вирішити її, навіть змінити долю окремої людини на краще, то розуміла, що знаходжусь саме там, де й повинна бути. |
 Вже понад десять років я працюю журналісткою районної газети «Голос Баштанщини». Колектив газети завжди був працьовитим і невгамовним, журналісти та технічні працівники щодень робили і роблять свою, на перший погляд, наче й непомітну справу. Та варто озирнутися, погортати пожовклі сторінки, що доносять до нас подих історії, і маємо справжній документальний фільм: довоєнні роки та післявоєнне відродження, як і де трудилися наші земляки; як росли, навчалися, отримували професію їхні діти, й одне покоління приходило на зміну іншому. Прізвища трудівників Баштанщини, цифри, факти, події, фото – усе це в деталях знайдете лише на наших сторінках, і це не перебільшення.
Крім газетної справи, працівники редакції займалися ще й волонтерською діяльністю. У 2014 році, коли розпочалася війна на сході України, колектив районки один з перших розпочав займатися волонтерством, і за активної підтримки всіх небайдужих баштанчан передавав усе необхідне в зону АТО нашим солдатам-землякам, щоразу закликаючи через газету приєднуватися громадян до благодійних акцій на підтримку наших воїнів. Крім цього, проводили різні благодійні акції щодо збору речей для діток з малозабезпечених родин, біженців, які переїхали з далекого Донбасу тощо. Також ми започаткували розповіді про наших земляків – захисників держави, адже вважаємо, що наш обов’язок – розповісти всім про героїв, які, жертвуючи своїми життям, ставали на захист нашої держави. Честь і слава нашим військовослужбовцям! |
 Недаремно кажуть, що долі людські непередбачувані. З дитинства мріяла стати вчителем. І мрія моя здійснилася. Працювала вчителем початкових класів. Про журналістику навіть не задумувалася. Але доля вирішила кардинально змінити мою професію. 7 грудня 2000 року я вперше переступила поріг редакції районної газети «Голос Баштанщини». Розпочинала коректором. Спочатку здавалося, що не зможу. Але підтримка відповідального секретаря Віктора Михайловича Безручка, його поради й підказки не пройшли даремно. Віктор Михайлович вчив не лише відшукувати помилки, а й робити макети сторінок газети, ділився тонкощами підготовки номерів.
Тодішній редактор газети Валентина Леонідівна Свирса крім коректування давала доручення обробляти листи дописувачів районки, а згодом писати короткі інформації. Своїм досвідом ділилися й колеги: Галина Василівна Мельник та Лідія Володимирівна Авраменко. Рухатися вперед підштовхувала й бухгалтер Людмила Георгіївна Гребьонкіна, з якою сиділа в одному кабінеті і яка була першим оцінювачем моїх дописів. І так через рік я стала завідувачем відділу листів. Щоб стати справжнім журналістом, довелося вже в зрілому віці здобувати відповідну освіту. А потім спробувала себе й відповідальним секретарем, і завідувачем агропромислового відділу, і в.о. редактора. |
 90-річчя «Голосу Баштанщини» тісно пов’язане з людьми, які в ньому живуть і творять його історію. Безумовно, районна газета завжди була і є рупором життя громади. Усі основні історичні віхи й події, що відбувалися й відбуваються зараз, ніби зупиняються на її сторінках.
Мені пощастило працювати в газеті з 1993 по 2013 роки, коли Баштанщину очолювали надзвичайно талановиті управлінці. Серед них В.Ф. Артеменко, завдяки якому зроблені ремонти Будинку культури, Будинку дитячої та юнацької творчості, відремонтований стадіон, ДЮСШ тощо. Часи були непрості, але здійснено такий величезний об’єм роботи, що про Баштанку знали не лише у області, але й на теренах усієї Україні.
Пригадаймо історії успіху нашого міста у сфері реформування житлово-комунального господарства, яку у 2001 році розпочав колишній міський голова Віталій Яворський, а згодом продовжив та завершив її Володимир Рибаченко. Тоді демонтували громіздкі котельні, що опалювали повітря і були неефективними. Замість них встановлені прилади індивідуального опалення у квартирах, понад 50% цих приладів було придбано і встановлено за кошти міської ради. |
 Солідний ювілей ступив на поріг нашої редакції. З четвертого жовтня розпочався відлік десятого десятку існування районної газети в цьому непростому світі. За дев’ять десятиліть жила вона «Під прапорам Леніна», крокувала «Шляхом Леніна», допоки не залунала «Голосом Баштанщини». Утворений у 1931 році цей інформаційний вісник пережив чимало злетів і непростих випробувань. Вижив у злиднях, холоді і голоді в часи голодомору, переривалися його випуски під час окупації, коли фашисти топтали нашу землю. Ще гриміла Друга світова війна та після визволення України фронтовичку Г.І. Тріско викликали у воєнний штаб і ознайомили з наказом про відправку у Баштанку відроджувати випуск газети. Відтоді і запрацювала вона без будь-якої перерви аж до сьогодення.
Мені випало стати кореспондентом на початку восьмидесятого року минулого століття. Двічі переходила на іншу роботу, але творчість – інфекційна, невиліковна і пожиттєва хвороба. Вже як захопила душу – то назавжди. Де б не працювала, подумки «писалися» репортажі, інтерв’ю, переймалася людськими долями. Власна ж доля таки повернула на шпальти газети назавжди. |
 Ось і досягла наша районна газета поважного ювілею – 90 річчя. Озираючись на пройдений шлях, іменинниці є чим пишатися. Впродовж усього віку вона прагнула творити добро, показувала життя нашого краю в усьому його розмаїтті, зберігаючи для історії події, факти, імена, якими славилася Баштанщина.
Долучитися до цього творчого процесу мала честь і я. Практично вся моя трудова біографія була пов’язана з районною газетою, якій я віддала понад 30 років життя. Починала коректором, кореспондентом. Згодом стала заступником редактора. А потім 21 рік очолювала редакційний колектив.
Згадую 1975 рік, коли майже одночасно прийшли в газету фотокореспондент Віктор Безручко, творчі працівники Олександр Басенко, Зінаїда Тимошенко і я. Були ми трохи «необтесаними», але мали велике бажання працювати, навчатися газетного ремесла. А «ліпив» з нас майбутніх журналістів складний і неоднозначний як світ редактор Валентин Миколайович Петренко. Саме він і благословив мене на вступ до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на факультет журналістики, запевнивши, що з мене будуть люди. Здобули професію згодом у цій альма-матер і Галина Радецька, Зінаїда Тимошенко (Рогачова), Галина Косенко.
Нелегко було працювати з суворим і непередбачуваним Петренком, але він багато чому нас навчив. Перш за все, за цифрами (виконали-перевиконали), тоннами, гектарами бачити людину, й душу, внутрішній світ, переживання. Дослухалася й до порад спокійного й виваженого заступника редактора М.В. Смоли. Згодом вчилася у старшого колеги О.С. Басенка, який 8 років поспіль був редактором. Завжди вражало його вміння помічати усі, здавалося б, несуттєві дрібниці, на які ми часто не звертаємо уваги у швидкоплинному житті. |
 Гортаємо сторінки нестаріючої районної газети і занурюємося у життя, працю, прагнення попередніх поколінь. Ось найперший номер нашої районки, що мала назву «Під прапором Леніна». Перший її редактор – В. Кон, а перший друкар (хто пам’ятає, у Баштанці була ще й друкарня) – Степан Бурковський. Газета виходила двічі на тиждень тиражем 4100 екземплярів.
Пізніше редакційний колектив очолив І. Гройсман. Звісно, чільне місце на сторінках газети займали матеріали про роботу партії, про хід соцзмагань тощо.
Під час окупації району в період Другої світової війни газета не друкувалася, адже усі сили – на захист рідної країни.
Перший післявоєнний номер районки побачив світ 24 серпня 1944 року тиражем 1500 екземплярів. Газету редагувала Ганна Олексієнко (Тріско). Вона наново створила колектив, відновила поліграфічну базу.
У 1947 році на цьому посту її змінив Михайло Лященко, який редагував газету до 1950 року. Потім редакторами були Олександр Манюта, Григорій Голуб, Андрій Гриценко. А у вересні 1955 року районку знову очолила жінка – Віра Пашинова, яка працювала до 1962 року. Потім газету редагували Григорій Рижков (з 1962 року), Борис Тупиця, Борис Цвєтов.
1 травня 1962 року районну газету перейменували на «Шляхом Леніна». Висвітлювала вона життя не тільки Баштанського, а й сусіднього Березнегуватського району. Міжрайонною газета була до 1965 року. |
 6 грудня – День Збройних Сил України. Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Другої світової війни. І сьогодні солдати й офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Люди в погонах є елітою нашої держави. Саме вони зараз захищають рубежі нашої країни, її національні та конституційні інтереси, забезпечують безпеку всіх громадян України. Українські військові завжди на варті миру і спокою, суверенітету і територіальної цілісності держави.
Напередодні свята хочеться говорити, вітати, писати про мужніх, сильних, розумних чоловіків – про наших військовослужбовців, які за покликом серця і душі, не вагаючись ні хвилини, стали на захист нашої країни. А який він, справжній чоловік – безстрашний воїн, надійний, вірний друг і просто порядна людина? Спробуємо сьогодні розібратися.
Мужність, честь, сила і відвага – саме такі якості притаманні Олександру Миколайовичу Чистякову, учаснику бойових дій у зоні АТО/ООС, військовослужбовцю Баштанського райвійськкомату, про якого йтиме мова в нашій статті. |
 «Ввечері, коли лягаю відпочивати, заплющую очі й усі далекі миті мого житті виринають з пам’яті, немов це було не в далекому минулому, а вчора. Всі переживання й радощі, пов’язані з дитинством і юністю, коли була молодою дівчиною, зустріла своє перше кохання, пам’ятаю до дрібних деталей, вони заполонили мою душу назавжди, а те, що було недавно, можу й забути» – почала свою сповідь мешканка нашого містечка, пенсіонерка Зоя Йосипівна Соловкова, з якою я мала змогу нещодавно поспілкуватися. Разом із привітною жінкою та її доньками Людмилою й Валентиною ми поринули у минувшину, аби дізнатися про історію життя нашої співрозмовниці.
З таких маленьких оповідей складається велика історія всього українського народу. У нинішній розповіді – частинка душі цієї жінки – світлої й відкритої. Є в ній і частинка мого серця, бо кожне сказане слово Зої Йосипівни залишило в ньому незгладимий слід. Тож нехай ця історія знайде відгук у серці кожного, хто познайомиться з її рядками, бо в ній – істина життя, правдива й без прикрас. |
 У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у створених скульптурах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів. До Вчителя ідуть зі своїми болями і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає у минуле, живе у сьогоденні, прокладає місток у майбутнє». Працювати вчителем – Божий дар.
Любов Олексіївна Рясик, вчитель історії та правознавства Баштанського опорного закладу ЗСО №1, учитель вищої категорії, «учитель-методист», нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України», знаком імені Василя Сухомлинського, у жовтні 2019 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України», є прикладом педагога, яким можна пишатися. Вона дуже наполеглива та відповідальна, постійно працює над собою. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта в спілкуванні з учнями, колегами й батьками. |
У Баштанському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної виставки місцевого кераміста Олександра Анатолійовича Рябова, який представив вироби з глини. Це друга виставка з циклу «Світ твоїх захоплень», яку проводили в цьому закладі. Учасниками небуденної події стали представники творчої інтелігенції: письменники, поети, художники, майстри вишивки, витинанки, розпису по дереву; представники Баштанської міської ради, друзі, рідні Олександра та всі, кому небайдуже народне мистецтво. Крім відомих на Баштанщині народних митців, були й ті, хто тільки знайомиться або проявляє свій інтерес до подібного виду творчості. Зокрема, прийшли учні першого курсу Баштанського професійного ліцею з педагогами, яким випала прекрасна нагода познайомити своїх вихованців з не дуже розповсюдженою на Баштанщині мистецькою технікою. Кераміка – одне з найдревніших і не старіючих ремесел, але не кожному до снаги, а от Олександр Рябов зміг опанувати його.
|
|
Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у вересні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.
Станом на 01.10.2021 року виплачено:
ТПКВКМБ 2501030 - Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення (дитячі) – 26058956,00 грн.
__________________________________________________________
Всього: 26058956,00 грн
|
 Сказати, що Баштанському району завжди щастило на керманичів, значить не сказати нічого. Бо кожен з них був по-своєму талановитий, кожен мав свій індивідуальний почерк у роботі. За їх плечима – десятки збудованих об’єктів, великих і малих справ, завдяки яким творився авторитет Баштанщини.
Один з таких керівників, який лишив по собі добрий слід на Баштанській землі, – Олексій Гаврилович Захарченко, колишній перший секретар Баштанського райкому Компартії України. 30 березня ця шанована не тільки на Баштанщині, а й в області людина відзначає свій 80-річний ювілей.
Уродженець Черкащини, свою долю О. Г. Захарченко пов’язав з південними степами Миколаївщини. Працював у Врадіївському, Новоодеському районах. баштанський район в 70-х роках виробляв 9-10% обсягу сільгосппродукції в області. Й коли в 1969 році постало питання, кому після І. І. Домбровського очолити район, Миколаївський обком партії прийняв мудре рішення, направивши досвідченого, зрілого й енергійного керівника – Олексія Захарченка. |
 У тій плеяді мужніх і легендарних є й одинадцять синів Баштанщини, які своїми ратними подвигами довели синівську вірність Вітчизні. Вони захищали Сталінград, форсували Дніпро й Південний Буг, звільняли Україну й Литву, Угорщину й Югославію, а Іван Григор’єв поставив свій автограф на рейхстагу в Берліні в травні 1945-го.
Згадаймо поіменно тих, ким пишається баштанська земля. Такі люди мають служити прикладом для нинішнього молодого покоління. Імена Героїв забуттю не підлягають.
Бондаренко Іван Антонович
Народився в 1914 році в с. Шевченко, Баштанського району. Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі, старшим фінінспектором у Баштанці.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, ІІ і ІІІ Українських фронтах. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІІ ступеню і Червоної Зірки.
Загинув у бою в с. Виноградний Сад, Доманівського району у 1944 році. Захоронений в Арбузинці.
За героїчне форсування Південного Бугу і утримання плацдарму... |
|
|
