|
В розділі матеріалів: 1765 Показано матеріалів: 106-120 |
Сторінки: « 1 2 ... 6 7 8 9 10 ... 117 118 » |
Солідний ювілей ступив на поріг нашої редакції. З четвертого жовтня розпочався відлік десятого десятку існування районної газети в цьому непростому світі. За дев’ять десятиліть жила вона «Під прапорам Леніна», крокувала «Шляхом Леніна», допоки не залунала «Голосом Баштанщини». Утворений у 1931 році цей інформаційний вісник пережив чимало злетів і непростих випробувань. Вижив у злиднях, холоді і голоді в часи голодомору, переривалися його випуски під час окупації, коли фашисти топтали нашу землю. Ще гриміла Друга світова війна та після визволення України фронтовичку Г.І. Тріско викликали у воєнний штаб і ознайомили з наказом про відправку у Баштанку відроджувати випуск газети. Відтоді і запрацювала вона без будь-якої перерви аж до сьогодення.
Мені випало стати кореспондентом на початку восьмидесятого року минулого століття. Двічі переходила на іншу роботу, але творчість – інфекційна, невиліковна і пожиттєва хвороба. Вже як захопила душу – то назавжди. Де б не працювала, подумки «писалися» репортажі, інтерв’ю, переймалася людськими долями. Власна ж доля таки повернула на шпальти газети назавжди.
|
Ось і досягла наша районна газета поважного ювілею – 90 річчя. Озираючись на пройдений шлях, іменинниці є чим пишатися. Впродовж усього віку вона прагнула творити добро, показувала життя нашого краю в усьому його розмаїтті, зберігаючи для історії події, факти, імена, якими славилася Баштанщина.
Долучитися до цього творчого процесу мала честь і я. Практично вся моя трудова біографія була пов’язана з районною газетою, якій я віддала понад 30 років життя. Починала коректором, кореспондентом. Згодом стала заступником редактора. А потім 21 рік очолювала редакційний колектив.
Згадую 1975 рік, коли майже одночасно прийшли в газету фотокореспондент Віктор Безручко, творчі працівники Олександр Басенко, Зінаїда Тимошенко і я. Були ми трохи «необтесаними», але мали велике бажання працювати, навчатися газетного ремесла. А «ліпив» з нас майбутніх журналістів складний і неоднозначний як світ редактор Валентин Миколайович Петренко. Саме він і благословив мене на вступ до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на факультет журналістики, запевнивши, що з мене будуть люди. Здобули професію згодом у цій альма-матер і Галина Радецька, Зінаїда Тимошенко (Рогачова), Галина Косенко.
Нелегко було працювати з суворим і непередбачуваним Петренком, але він багато чому нас навчив. Перш за все, за цифрами (виконали-перевиконали), тоннами, гектарами бачити людину, й душу, внутрішній світ, переживання. Дослухалася й до порад спокійного й виваженого заступника редактора М.В. Смоли. Згодом вчилася у старшого колеги О.С. Басенка, який 8 років поспіль був редактором. Завжди вражало його вміння помічати усі, здавалося б, несуттєві дрібниці, на які ми часто не звертаємо уваги у швидкоплинному житті.
|
Гортаємо сторінки нестаріючої районної газети і занурюємося у життя, працю, прагнення попередніх поколінь. Ось найперший номер нашої районки, що мала назву «Під прапором Леніна». Перший її редактор – В. Кон, а перший друкар (хто пам’ятає, у Баштанці була ще й друкарня) – Степан Бурковський. Газета виходила двічі на тиждень тиражем 4100 екземплярів.
Пізніше редакційний колектив очолив І. Гройсман. Звісно, чільне місце на сторінках газети займали матеріали про роботу партії, про хід соцзмагань тощо.
Під час окупації району в період Другої світової війни газета не друкувалася, адже усі сили – на захист рідної країни.
Перший післявоєнний номер районки побачив світ 24 серпня 1944 року тиражем 1500 екземплярів. Газету редагувала Ганна Олексієнко (Тріско). Вона наново створила колектив, відновила поліграфічну базу.
У 1947 році на цьому посту її змінив Михайло Лященко, який редагував газету до 1950 року. Потім редакторами були Олександр Манюта, Григорій Голуб, Андрій Гриценко. А у вересні 1955 року районку знову очолила жінка – Віра Пашинова, яка працювала до 1962 року. Потім газету редагували Григорій Рижков (з 1962 року), Борис Тупиця, Борис Цвєтов.
1 травня 1962 року районну газету перейменували на «Шляхом Леніна». Висвітлювала вона життя не тільки Баштанського, а й сусіднього Березнегуватського району. Міжрайонною газета була до 1965 року.
|
6 грудня – День Збройних Сил України. Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Другої світової війни. І сьогодні солдати й офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Люди в погонах є елітою нашої держави. Саме вони зараз захищають рубежі нашої країни, її національні та конституційні інтереси, забезпечують безпеку всіх громадян України. Українські військові завжди на варті миру і спокою, суверенітету і територіальної цілісності держави.
Напередодні свята хочеться говорити, вітати, писати про мужніх, сильних, розумних чоловіків – про наших військовослужбовців, які за покликом серця і душі, не вагаючись ні хвилини, стали на захист нашої країни. А який він, справжній чоловік – безстрашний воїн, надійний, вірний друг і просто порядна людина? Спробуємо сьогодні розібратися.
Мужність, честь, сила і відвага – саме такі якості притаманні Олександру Миколайовичу Чистякову, учаснику бойових дій у зоні АТО/ООС, військовослужбовцю Баштанського райвійськкомату, про якого йтиме мова в нашій статті.
|
«Ввечері, коли лягаю відпочивати, заплющую очі й усі далекі миті мого житті виринають з пам’яті, немов це було не в далекому минулому, а вчора. Всі переживання й радощі, пов’язані з дитинством і юністю, коли була молодою дівчиною, зустріла своє перше кохання, пам’ятаю до дрібних деталей, вони заполонили мою душу назавжди, а те, що було недавно, можу й забути» – почала свою сповідь мешканка нашого містечка, пенсіонерка Зоя Йосипівна Соловкова, з якою я мала змогу нещодавно поспілкуватися. Разом із привітною жінкою та її доньками Людмилою й Валентиною ми поринули у минувшину, аби дізнатися про історію життя нашої співрозмовниці.
З таких маленьких оповідей складається велика історія всього українського народу. У нинішній розповіді – частинка душі цієї жінки – світлої й відкритої. Є в ній і частинка мого серця, бо кожне сказане слово Зої Йосипівни залишило в ньому незгладимий слід. Тож нехай ця історія знайде відгук у серці кожного, хто познайомиться з її рядками, бо в ній – істина життя, правдива й без прикрас.
|
У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у створених скульптурах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів. До Вчителя ідуть зі своїми болями і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає у минуле, живе у сьогоденні, прокладає місток у майбутнє». Працювати вчителем – Божий дар.
Любов Олексіївна Рясик, вчитель історії та правознавства Баштанського опорного закладу ЗСО №1, учитель вищої категорії, «учитель-методист», нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України», знаком імені Василя Сухомлинського, у жовтні 2019 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України», є прикладом педагога, яким можна пишатися. Вона дуже наполеглива та відповідальна, постійно працює над собою. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта в спілкуванні з учнями, колегами й батьками.
|
У Баштанському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної виставки місцевого кераміста Олександра Анатолійовича Рябова, який представив вироби з глини. Це друга виставка з циклу «Світ твоїх захоплень», яку проводили в цьому закладі. Учасниками небуденної події стали представники творчої інтелігенції: письменники, поети, художники, майстри вишивки, витинанки, розпису по дереву; представники Баштанської міської ради, друзі, рідні Олександра та всі, кому небайдуже народне мистецтво. Крім відомих на Баштанщині народних митців, були й ті, хто тільки знайомиться або проявляє свій інтерес до подібного виду творчості. Зокрема, прийшли учні першого курсу Баштанського професійного ліцею з педагогами, яким випала прекрасна нагода познайомити своїх вихованців з не дуже розповсюдженою на Баштанщині мистецькою технікою. Кераміка – одне з найдревніших і не старіючих ремесел, але не кожному до снаги, а от Олександр Рябов зміг опанувати його.
|
Управлінням Державної казначейської служби України у Баштанському районі Миколаївської області у вересні 2021 року було здійснено оплату платіжних доручень по УСЗН Баштанської РДА.
Станом на 01.10.2021 року виплачено:
ТПКВКМБ 2501030 - Виплата деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплата послуг окремим категоріям населення (дитячі) – 26058956,00 грн.
__________________________________________________________
Всього: 26058956,00 грн
|
Сказати, що Баштанському району завжди щастило на керманичів, значить не сказати нічого. Бо кожен з них був по-своєму талановитий, кожен мав свій індивідуальний почерк у роботі. За їх плечима – десятки збудованих об’єктів, великих і малих справ, завдяки яким творився авторитет Баштанщини.
Один з таких керівників, який лишив по собі добрий слід на Баштанській землі, – Олексій Гаврилович Захарченко, колишній перший секретар Баштанського райкому Компартії України. 30 березня ця шанована не тільки на Баштанщині, а й в області людина відзначає свій 80-річний ювілей.
Уродженець Черкащини, свою долю О. Г. Захарченко пов’язав з південними степами Миколаївщини. Працював у Врадіївському, Новоодеському районах. баштанський район в 70-х роках виробляв 9-10% обсягу сільгосппродукції в області. Й коли в 1969 році постало питання, кому після І. І. Домбровського очолити район, Миколаївський обком партії прийняв мудре рішення, направивши досвідченого, зрілого й енергійного керівника – Олексія Захарченка.
|
У тій плеяді мужніх і легендарних є й одинадцять синів Баштанщини, які своїми ратними подвигами довели синівську вірність Вітчизні. Вони захищали Сталінград, форсували Дніпро й Південний Буг, звільняли Україну й Литву, Угорщину й Югославію, а Іван Григор’єв поставив свій автограф на рейхстагу в Берліні в травні 1945-го.
Згадаймо поіменно тих, ким пишається баштанська земля. Такі люди мають служити прикладом для нинішнього молодого покоління. Імена Героїв забуттю не підлягають.
Бондаренко Іван Антонович
Народився в 1914 році в с. Шевченко, Баштанського району. Після закінчення школи працював рахівником у колгоспі, старшим фінінспектором у Баштанці.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 року. Воював на Південному, Північно-Кавказькому, ІІ і ІІІ Українських фронтах. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Суворова ІІІ ступеню і Червоної Зірки.
Загинув у бою в с. Виноградний Сад, Доманівського району у 1944 році. Захоронений в Арбузинці.
За героїчне форсування Південного Бугу і утримання плацдарму...
|
У переддень відзначення Дня незалежності на сільському стадіоні в с. Новопавлівка відбулося справжнє свято, присвячене пам’яті сільської футбольної команди, що стала чемпіоном УРСР в 1940 році. На свято завітали перший заступник голови райдержадміністрації Сергій Шевченко, голова районної ради Михайло Бенюх, голова обласної федерації футболу, член виконкому федерації футболу України Микола Єропунов, директор СТОВ «Світоч» Дмитро Чикина, директор Новопавлівської ЗОШ Василь Чертов. Були також запрошені діти, батьки яких грали в футбол і стали чемпіонами України в 1940 році. Зібралося на стадіоні чимало мешканців села.
|
Людина не може жити, не приносячи нікому добра й користі. І добре, коли розуміє своє призначення. Тоді вона здатна здійснити грандіозні вчинки, завдяки своїй самовідданій праці та життєвому оптимізму робити світ кращим, світлим.
Правду кажуть, що нашу долю творять наші справи, а людина цінується по тому, що змогла за життя зробити. Більше 40 років присвятив служінню громаді району Микола Васильович Бардачов – людина авторитетна й шанована в Баштанському районі.
Хоча народився й виріс він на Херсонщині, проте його риси спеціаліста та характер керівника виявилися цілком баштанськими. Після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту Микола Бардачов за направленням приїхав на роботу в колгосп «Комунар» у Костичі. Трудову біографію розпочав з головного агронома. Згодом люди обрали молодого, енергійного спеціаліста головою колгоспу.
|
У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 комфортно та затишно кожному. Прекрасні класні кімнати НУШ, предметні аудиторії з технічним обладнанням, бібліотека, спортивні зали, конференцзала, комп’ютерні класи, території відпочинку... Та на особливому рахунку учнів дві чудові шкільні їдальні!
Спогад про них пробуджує лише найприємніші почуття: одразу в пам’яті зринають духмяні, спокусливі аромати свіжої рум’яної випічки, турботливі, привітні кухарі, які, неначе рідні матусі, піклуються, щоб усі були задоволені й ситі. Такою матусею для учнів нашої школи є кухар 5-го розряду, майстер своєї справи, завідуюча харчоблоком закладу Тетяна Василівна Музика.
|
Справжніми педагогами народжуються. ї
Тільки той педагог залишає частку себе в дітях,
хто, не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту,
вкладає в душі вихованців найбільші скарби –
душевність, людяність, порядність.
А. Дістервег
Таким визначенням можна охарактеризувати нашу дорогу колегу Кушнір Людмилу Володимирівну, заступника директора з навчально-виховної роботи, знаного в районі та області вчителя біології, яка уже більше 30-ти років життя присвятила улюбленій професії. Завдяки своїм прекрасним учителям математики Безручко Ніні Миколаївні та Гапішко Світлані Григорівні, вона знайшла своє покликання бути вчителем і ствердилася в ньому (великі педагоги Баштанщини стануть у майбутньому взірцем у її роботі).
У 1983 році, закінчивши на відмінно Баштанську середню школи №1, вступила до Херсонського державного педагогічного інституту на факультет біології і основ сільського господарства. Вибір професії Людмилою Володимирівною був зумовлений любов’ю до всього, що проростає на рідній землі, притягує до себе міццю, дає наснагу та невичерпну енергію. Та й в інституті була старостою ботанічного гуртка, учасником обласної конференції молодих учених-ботаніків, де представляла свої дослідження (перші наукові сходинки допоможуть їй у подальшій роботі з обдарованими дітьми).
|
Баба Оля жила очікуванням. Очікуванням... смерті.
– Не лякайся, доню, – в хвилини, коли нестерпний біль на якусь часину відпускав зі своїх жорстоких лабет її маленьке, виболіле й висохле тіло, заспокоювала вона молоду сусідку по лікарняній палаті. – Це тобі ще і жити й жити, а мені, старій бабі, смерть не страшна. Слава Богу, віджила своє – 83 на носі.
Та Олена ніяк не могла змиритися ні з тим, що дні бабці вже лічені, ні з тим, що вона, така лагідна, балакуча, скоро має відійти в небуття.
А поговорити баба Оля любила. Чи то тому, що вдома, в чотирьох стінах, прикута хворобою до ліжка, старій не було з ким перекинутися словом, чи може, таким чином рятувалася від болю. Як мала дитина, раділа, коли знаходила потенційного слухача.
– Так, дівчата, перукарню відчинено. Ану, кому зробити моднячу зачіску? – насмішливо торкнулася рукою до свого геть білого, по-дитячому тонкого, як павутиння, волосся, яке саме зібрала в немічний хвостик. – А яка ж коса в мене була замолоду і як я, дурна, її проклинала.
Опубліковано у "Голосі Баштанщини" №97-98 від 21 листопада 2020 року
Друзі! Запрошуємо вас передплатити "Голос Баштанщини"!
– Чому, питаєте? – раптом пожвавішала. – А спробуйте її розчесати. Правда, Іван, перший мій чоловік, любив моє волосся. Та й мене він сильно кохав. Ось тільки війна проклята не дала нам налюбитися. Тільки й пожили, що три місяці. Я й Людмилку, Люсеньку нашу, без нього народила. А там і на Іванка мого «похоронка» прийшла. – Посмутнішала обличчям, вмовкла, перебираючи в пам’яті страшні часи. – Я, правда, про смерть його дізналася вже по війні, коли сама повернулася з проклятої Німеччини.
|
|
|