|
В категорії матеріалів: 72
Показано матеріалів: 16-30 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
Кожен із нас все життя натхненно трудиться, аби мати копійчину на прожиток і гарантію, що в старості не прийдеться жебракувати або бути чиїмось нахлібником. І ось коли наближається пенсійний вік, людина з надією, що має пристойний стаж, звертається до пенсійного фонду, аби зібрати потрібні документи для нарахування пенсії. На цьому етапі декого може чекати неприємний сюрприз. Добре, якщо людина пропрацювала все життя на одному чи двох підприємствах, що успішно функціонують на момент виходу на пенсію. У такому разі проблем взяти підтверджуючі документи не виникає. Проте в силу різноманітних обставин деякі суб’єкти господарювання можуть бути ліквідовані чи реорганізовані...
 У процесі діяльності будь-якого підприємства накопичується значна кількість документів. Левову частку серед них становлять накази, трудові договори, особові справи працівників, зарплатні відомості тощо. Ці документи, як правило, мають тривалий строк зберігання (до 75 років) і особливо важливі для працівників при призначенні пенсій та різних видів допомоги. Тому їх збереженню повинна приділятися підвищена увага.
Тож ідеально, коли керівник ліквідованого підприємства потурбувався про колишніх підлеглих і передав документи, як це вимагає законодавство, на зберігання до трудового архіву. Такі архіви є у кожному районі. Але існують керівники, які в силу своєї халатності чи байдужості до людей, залишають важливі документи на території закритого підприємства, де відсутні будь-які умови для їх зберігання: сирість, гризуни тощо. Буває ще гірше – документи зникають у невідомому напрямку. Ось тут і постає та сама проблема, яку неможливо вирішити: людина не може підтвердити свою трудову діяльність на цьому підприємстві. Добре, якщо це кілька місяців чи рік, а якщо це 5, 10 чи 15 років?! |
Щороку на початку грудня разом із світовою спільнотою Україна відзначає Міжнародний день людей з обмеженими можливостями. За даними Державної служби статистики станом на початок 2021 року в Україні проживає понад два з половиною мільйони людей з інвалідністю, майже 164 тисячі з них – діти. На їхню долю випали нелегкі випробування, однак вони, долаючи труднощі, проявляють виняткову силу духу і непохитну віру в життя. Сьогодні вже вкотре хочеться розповісти про відділення денного перебування дітей з інвалідністю комунальної установи «Центр надання соціальних послуг Баштанської міської ради».
Найбільше мене вражають люди, які багато років працюють у відділенні, – вчитель-реабілітолог Ольга Степанова, соціальний педагог Дар’я Штефан, молодша медична сестра Віталіна Кручереску. Саме вони кожного дня опікуються, толерантно відносяться до діток із особливими потребами, дарують їм свою турботу та увагу, а малеча, у свою чергу, віддячує їм посмішками і новими маленькими досягненнями.
|
Поголів’я великої рогатої худоби у приватних сільських господарствах невпинно зменшується. Головна причина – висока вартість утримання. Нинішнього року додалася ще одна проблема не на користь господарникам – скудні пасовища. Все через недостатню вологість ґрунту. Де ж їй взятися, якщо зима була без снігу? Та й весна особливо не радувала дощами.
Журналіст районної газети побувала в одному з сіл Баштанщини, щоб на прикладах з життя з’ясувати наскільки критичною є ситуація з розведенням ВРХ у нашому районі та які головні причини її виникнення. Про все як є, без ніяких прикрас, розкажуть самі сільські жителі. Цього разу спілкуємося з плющівцями.
|
 Щемно стає на душі від усвідомлення того, що ти є частинкою великої когорти журналістів, які писали історію краю на сторінках районної газети протягом 90 років. Кожного разу, переглядаючи старі підшивки і знайомлячись з матеріалами журналістів, зачитуєшся публікаціями, у яких живе дух цілої епохи і її головних героїв. Мабуть, саме в тому й полягає секрет довголіття газети, бо, розповідаючи про події в районі, вона ніколи не забувала про людину – ключового творця історії. Кілька разів я також ставала героїнею публікацій, але тоді навіть не могла й уявити, що сама буду причетна до їх створення і редакція стане невід’ємною частинкою мене, що проведу не одну безсонну ніч, готуючи до друку чергове інтерв’ю, репортаж, замітку чи нарис. І коли написане допомагало привернути увагу до проблеми й вирішити її, навіть змінити долю окремої людини на краще, то розуміла, що знаходжусь саме там, де й повинна бути. |
 Вже понад десять років я працюю журналісткою районної газети «Голос Баштанщини». Колектив газети завжди був працьовитим і невгамовним, журналісти та технічні працівники щодень робили і роблять свою, на перший погляд, наче й непомітну справу. Та варто озирнутися, погортати пожовклі сторінки, що доносять до нас подих історії, і маємо справжній документальний фільм: довоєнні роки та післявоєнне відродження, як і де трудилися наші земляки; як росли, навчалися, отримували професію їхні діти, й одне покоління приходило на зміну іншому. Прізвища трудівників Баштанщини, цифри, факти, події, фото – усе це в деталях знайдете лише на наших сторінках, і це не перебільшення.
Крім газетної справи, працівники редакції займалися ще й волонтерською діяльністю. У 2014 році, коли розпочалася війна на сході України, колектив районки один з перших розпочав займатися волонтерством, і за активної підтримки всіх небайдужих баштанчан передавав усе необхідне в зону АТО нашим солдатам-землякам, щоразу закликаючи через газету приєднуватися громадян до благодійних акцій на підтримку наших воїнів. Крім цього, проводили різні благодійні акції щодо збору речей для діток з малозабезпечених родин, біженців, які переїхали з далекого Донбасу тощо. Також ми започаткували розповіді про наших земляків – захисників держави, адже вважаємо, що наш обов’язок – розповісти всім про героїв, які, жертвуючи своїми життям, ставали на захист нашої держави. Честь і слава нашим військовослужбовцям! |
 Недаремно кажуть, що долі людські непередбачувані. З дитинства мріяла стати вчителем. І мрія моя здійснилася. Працювала вчителем початкових класів. Про журналістику навіть не задумувалася. Але доля вирішила кардинально змінити мою професію. 7 грудня 2000 року я вперше переступила поріг редакції районної газети «Голос Баштанщини». Розпочинала коректором. Спочатку здавалося, що не зможу. Але підтримка відповідального секретаря Віктора Михайловича Безручка, його поради й підказки не пройшли даремно. Віктор Михайлович вчив не лише відшукувати помилки, а й робити макети сторінок газети, ділився тонкощами підготовки номерів.
Тодішній редактор газети Валентина Леонідівна Свирса крім коректування давала доручення обробляти листи дописувачів районки, а згодом писати короткі інформації. Своїм досвідом ділилися й колеги: Галина Василівна Мельник та Лідія Володимирівна Авраменко. Рухатися вперед підштовхувала й бухгалтер Людмила Георгіївна Гребьонкіна, з якою сиділа в одному кабінеті і яка була першим оцінювачем моїх дописів. І так через рік я стала завідувачем відділу листів. Щоб стати справжнім журналістом, довелося вже в зрілому віці здобувати відповідну освіту. А потім спробувала себе й відповідальним секретарем, і завідувачем агропромислового відділу, і в.о. редактора. |
 90-річчя «Голосу Баштанщини» тісно пов’язане з людьми, які в ньому живуть і творять його історію. Безумовно, районна газета завжди була і є рупором життя громади. Усі основні історичні віхи й події, що відбувалися й відбуваються зараз, ніби зупиняються на її сторінках.
Мені пощастило працювати в газеті з 1993 по 2013 роки, коли Баштанщину очолювали надзвичайно талановиті управлінці. Серед них В.Ф. Артеменко, завдяки якому зроблені ремонти Будинку культури, Будинку дитячої та юнацької творчості, відремонтований стадіон, ДЮСШ тощо. Часи були непрості, але здійснено такий величезний об’єм роботи, що про Баштанку знали не лише у області, але й на теренах усієї Україні.
Пригадаймо історії успіху нашого міста у сфері реформування житлово-комунального господарства, яку у 2001 році розпочав колишній міський голова Віталій Яворський, а згодом продовжив та завершив її Володимир Рибаченко. Тоді демонтували громіздкі котельні, що опалювали повітря і були неефективними. Замість них встановлені прилади індивідуального опалення у квартирах, понад 50% цих приладів було придбано і встановлено за кошти міської ради. |
 Солідний ювілей ступив на поріг нашої редакції. З четвертого жовтня розпочався відлік десятого десятку існування районної газети в цьому непростому світі. За дев’ять десятиліть жила вона «Під прапорам Леніна», крокувала «Шляхом Леніна», допоки не залунала «Голосом Баштанщини». Утворений у 1931 році цей інформаційний вісник пережив чимало злетів і непростих випробувань. Вижив у злиднях, холоді і голоді в часи голодомору, переривалися його випуски під час окупації, коли фашисти топтали нашу землю. Ще гриміла Друга світова війна та після визволення України фронтовичку Г.І. Тріско викликали у воєнний штаб і ознайомили з наказом про відправку у Баштанку відроджувати випуск газети. Відтоді і запрацювала вона без будь-якої перерви аж до сьогодення.
Мені випало стати кореспондентом на початку восьмидесятого року минулого століття. Двічі переходила на іншу роботу, але творчість – інфекційна, невиліковна і пожиттєва хвороба. Вже як захопила душу – то назавжди. Де б не працювала, подумки «писалися» репортажі, інтерв’ю, переймалася людськими долями. Власна ж доля таки повернула на шпальти газети назавжди. |
 Ось і досягла наша районна газета поважного ювілею – 90 річчя. Озираючись на пройдений шлях, іменинниці є чим пишатися. Впродовж усього віку вона прагнула творити добро, показувала життя нашого краю в усьому його розмаїтті, зберігаючи для історії події, факти, імена, якими славилася Баштанщина.
Долучитися до цього творчого процесу мала честь і я. Практично вся моя трудова біографія була пов’язана з районною газетою, якій я віддала понад 30 років життя. Починала коректором, кореспондентом. Згодом стала заступником редактора. А потім 21 рік очолювала редакційний колектив.
Згадую 1975 рік, коли майже одночасно прийшли в газету фотокореспондент Віктор Безручко, творчі працівники Олександр Басенко, Зінаїда Тимошенко і я. Були ми трохи «необтесаними», але мали велике бажання працювати, навчатися газетного ремесла. А «ліпив» з нас майбутніх журналістів складний і неоднозначний як світ редактор Валентин Миколайович Петренко. Саме він і благословив мене на вступ до Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка на факультет журналістики, запевнивши, що з мене будуть люди. Здобули професію згодом у цій альма-матер і Галина Радецька, Зінаїда Тимошенко (Рогачова), Галина Косенко.
Нелегко було працювати з суворим і непередбачуваним Петренком, але він багато чому нас навчив. Перш за все, за цифрами (виконали-перевиконали), тоннами, гектарами бачити людину, й душу, внутрішній світ, переживання. Дослухалася й до порад спокійного й виваженого заступника редактора М.В. Смоли. Згодом вчилася у старшого колеги О.С. Басенка, який 8 років поспіль був редактором. Завжди вражало його вміння помічати усі, здавалося б, несуттєві дрібниці, на які ми часто не звертаємо уваги у швидкоплинному житті. |
 Гортаємо сторінки нестаріючої районної газети і занурюємося у життя, працю, прагнення попередніх поколінь. Ось найперший номер нашої районки, що мала назву «Під прапором Леніна». Перший її редактор – В. Кон, а перший друкар (хто пам’ятає, у Баштанці була ще й друкарня) – Степан Бурковський. Газета виходила двічі на тиждень тиражем 4100 екземплярів.
Пізніше редакційний колектив очолив І. Гройсман. Звісно, чільне місце на сторінках газети займали матеріали про роботу партії, про хід соцзмагань тощо.
Під час окупації району в період Другої світової війни газета не друкувалася, адже усі сили – на захист рідної країни.
Перший післявоєнний номер районки побачив світ 24 серпня 1944 року тиражем 1500 екземплярів. Газету редагувала Ганна Олексієнко (Тріско). Вона наново створила колектив, відновила поліграфічну базу.
У 1947 році на цьому посту її змінив Михайло Лященко, який редагував газету до 1950 року. Потім редакторами були Олександр Манюта, Григорій Голуб, Андрій Гриценко. А у вересні 1955 року районку знову очолила жінка – Віра Пашинова, яка працювала до 1962 року. Потім газету редагували Григорій Рижков (з 1962 року), Борис Тупиця, Борис Цвєтов.
1 травня 1962 року районну газету перейменували на «Шляхом Леніна». Висвітлювала вона життя не тільки Баштанського, а й сусіднього Березнегуватського району. Міжрайонною газета була до 1965 року. |
31 липня 2021 року через 30 років зустрілися однокласники найсильнішого, найкращого та неперевершеного 11-А класу, випускники 1991 року Баштанської ЗОШ №1.
|
Цього літа наша землячка, жителька Баштанки, парафіянка храму Успіння Пресвятої Богородиці Рита Попель побувала в невеличкому містечку Боснії й Герцеговини Меджугор’ї і поділилася своїми враженнями від поїздки з читачами «Голосу Баштанщини».
За свідченням людей у цьому місці вже чотири десятиліття аж до сьогоднішнього дня являється Божа Мати із закликом до людей усього світу про мир.
Настоятель парафії Меджугор’є в 1991-2000 рр. о. Іван Ландека пише: «Одна маленька парафіяльна спільнота, яка раніше нічим особливо не вирізнялася, з 1981 року опинилися у центрі уваги мільйонів паломників. Нині Меджугор’є – не лише наз-ва цієї парафії, а й слово на означення духовного руху, відомого християнам цілого світу. Ось чому всі, які хоча б трохи чули про Меджугор’є, знають, що за свідченням шести візіонерів, Богородиця вперше об’явилася дітям 25 червня 1981 року на горі Подбро, біля села Біяковичі… Ці об’явлення тривають до сьогодні».
Тож не дивно, що за 40 років Меджугор’є стало одним із найбільших паломницьких центрів у світі. За останніми даними, щороку там буває близько півтора мільйона прочан. У своїх об’явленнях Марія закликає цілий світ до любові, миру, молитви й навернення, переказує численні послання, в яких заохочує поглиблювати життя вірою й таїнствами, читати Святе Письмо та виконувати різноманітні побожні практики, віддавати своє життя Ісусові. Також візіонери чують таємниці про майбутнє Церкви й світу.
|
Щорічно, другої неділі серпня, ми відзначаємо професійне свято – День працівників ветеринарної медицини. Професія ветеринар – одна з найдавніших та найгуманніших, в усі часи вона мала вагому цінність у суспільстві. Лікуючи тварин, ветеринарні працівники тим самим оберігають здоров’я людей, тому справжнім ветеринаром може бути лише добропорядний, розумний, чуйний і милосердний спеціаліст. Віддані своїй нелегкій справі, вони, за будь-якої скрути продовжують нести свою службу за досить низьку заробітну плату. Сьогодні у нашому непростому і сповненому складних ситуацій житті, ветеринарна медицина виконує не тільки гуманістичні, а й великі державницькі функції – забезпечує належний рівень епізоотичної ситуації в Україні, надійну охорону здоров’я людей і тварин від хвороб, здійснює контроль за безпечністю харчових продуктів, поліпшення екологічного та санітарного стану довкілля. Епізоотичну ситуацію на Баштанщині можна оцінити, як контрольовану, стабільну і благополучну щодо всіх інфекційних та інвазійних захворювань. Район понад 15 років благополучний з таких інфекційних хвороб, як туберкульоз та бруцельоз. 25 років не ре- єструвалась сибірка. Загалом, ситуація під постійним контролем завдяки наполегливій роботі всієї ветеринарної служби району, виконуються плани протиепізоотичних заходів на 100%. |
Більша частина населення нашого міста не тільки хочуть жити краще, але й багато роблять для цього. Хіба не приємно пройтися охайними вуличками, помилуватися садибами дбайливих господарів, відпочити у чудовій парковій зоні, яку створили працівники Баштанської міської ради. Душа радіє, коли чуєш, що підлітки з власної ініціативи прибирали сміття у сосновому лісочку, що за Баштанкою, хтось установив дитячий майданчик тощо. Можна привести безліч прикладів старань і бережного ставлення до спільного майна громади.
Впевнені, що переважна більшість людей ніколи не зламають посаджену деревину, лавку, не насмітять, не будуть купатися у фонтані, не викопають з чужої клумби квітку, тобто ніколи не нашкодять іншим, бо вони звикли створювати й покращувати, а не руйнувати й нищити все на своєму шляху та ще й заважати втілювати гарні ідеї в життя іншим.
|
|
|
