|
В категорії матеріалів: 87
Показано матеріалів: 31-45 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
Нещодавно священнослужителі з Херсону, Кіровограду, Коблеве, Західної України, Баштанки завітали до Свято-Успенського храму, щоб співслужити отцю Микиті і разом з громадою привітати його з 70-річним ювілейним днем Ангела.
Народився Микита Олександрович Чудинович у селянській родині на Волині, дитинство і юність пройшли на Кіровоградщині, куди згодом переїхала родина. Батькам були притаманні працьовитість, щире ставлення до людей, доброта, що залишили вагомий слід у душі сина. Те, що він став священиком, не простий збіг обставин, на цю духовну стезю його вивів особистісний пошук сенсу життя. З дитинства хлопець був дуже допитливим, спостережливим, товариським, придивлявся до людей, любив слухати їхні розповіді, робив висновки. Згодом почав захоплюватися книгами, що на все життя стали його нерозлучними порадниками. Завдяки різноманітним історичним джерелам вдивлявся у минуле, аналізував отриману інформацію, шукав відповіді на хвилюючі його запитання. Прочитане спонукало його ще більше замислюватись над людським буттям.
|
Усяким людям всякі є дари:
Одному – ясний, сильний ум,
Що не знаходить в світі пари;
Другому – рій крилатих дум,
Що, мов орли, летять за хмари;
Ще іншим – руки золоті:
Що очі бачать, руки вдіють.
Який же дар дістали ті,
Що так дітей учити вміють?
Мені здається, в скарбі тім
Любові найбільше дісталося їм.
Іван Франко
Про Людину, якій дісталося багато любові від дітей і батьків, хочеться сьогодні розповісти. Це вчитель початкових класів Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Лариса Віталіївна Коверзнєва.
Для неї бути вчителем – мрія з дитинства. Ще маленькою їй подобалося навчати подруг, виставляти їм оцінки, вести «класний журнал». До закінчення школи питання «Ким бути?» і «Де вчитися?» практично були вирішені... Ларисі Віталіївні дуже пощастило: у своєму житті вона зустріла немало вчителів, які допомогли їй обрати правильний життєвий шлях. Вона взяла від них найкраще і постійно втілювала набуті знання у свою діяльність.
|
 6 грудня – День Збройних Сил України. Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах від Київської Русі до Другої світової війни. І сьогодні солдати й офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Люди в погонах є елітою нашої держави. Саме вони зараз захищають рубежі нашої країни, її національні та конституційні інтереси, забезпечують безпеку всіх громадян України. Українські військові завжди на варті миру і спокою, суверенітету і територіальної цілісності держави.
Напередодні свята хочеться говорити, вітати, писати про мужніх, сильних, розумних чоловіків – про наших військовослужбовців, які за покликом серця і душі, не вагаючись ні хвилини, стали на захист нашої країни. А який він, справжній чоловік – безстрашний воїн, надійний, вірний друг і просто порядна людина? Спробуємо сьогодні розібратися.
Мужність, честь, сила і відвага – саме такі якості притаманні Олександру Миколайовичу Чистякову, учаснику бойових дій у зоні АТО/ООС, військовослужбовцю Баштанського райвійськкомату, про якого йтиме мова в нашій статті. |
 «Ввечері, коли лягаю відпочивати, заплющую очі й усі далекі миті мого житті виринають з пам’яті, немов це було не в далекому минулому, а вчора. Всі переживання й радощі, пов’язані з дитинством і юністю, коли була молодою дівчиною, зустріла своє перше кохання, пам’ятаю до дрібних деталей, вони заполонили мою душу назавжди, а те, що було недавно, можу й забути» – почала свою сповідь мешканка нашого містечка, пенсіонерка Зоя Йосипівна Соловкова, з якою я мала змогу нещодавно поспілкуватися. Разом із привітною жінкою та її доньками Людмилою й Валентиною ми поринули у минувшину, аби дізнатися про історію життя нашої співрозмовниці.
З таких маленьких оповідей складається велика історія всього українського народу. У нинішній розповіді – частинка душі цієї жінки – світлої й відкритої. Є в ній і частинка мого серця, бо кожне сказане слово Зої Йосипівни залишило в ньому незгладимий слід. Тож нехай ця історія знайде відгук у серці кожного, хто познайомиться з її рядками, бо в ній – істина життя, правдива й без прикрас. |
 У народі кажуть: «Письменник живе у своїх книгах, художник – у картинах, скульптор – у створених скульптурах, а Вчитель – у справах і думках своїх учнів. До Вчителя ідуть зі своїми болями і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає у минуле, живе у сьогоденні, прокладає місток у майбутнє». Працювати вчителем – Божий дар.
Любов Олексіївна Рясик, вчитель історії та правознавства Баштанського опорного закладу ЗСО №1, учитель вищої категорії, «учитель-методист», нагороджена нагрудним знаком «Відмінник освіти України», знаком імені Василя Сухомлинського, у жовтні 2019 року їй присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України», є прикладом педагога, яким можна пишатися. Вона дуже наполеглива та відповідальна, постійно працює над собою. Завжди доброзичлива, усміхнена, щира та відверта в спілкуванні з учнями, колегами й батьками. |
У Баштанському краєзнавчому музеї відбулося відкриття персональної виставки місцевого кераміста Олександра Анатолійовича Рябова, який представив вироби з глини. Це друга виставка з циклу «Світ твоїх захоплень», яку проводили в цьому закладі. Учасниками небуденної події стали представники творчої інтелігенції: письменники, поети, художники, майстри вишивки, витинанки, розпису по дереву; представники Баштанської міської ради, друзі, рідні Олександра та всі, кому небайдуже народне мистецтво. Крім відомих на Баштанщині народних митців, були й ті, хто тільки знайомиться або проявляє свій інтерес до подібного виду творчості. Зокрема, прийшли учні першого курсу Баштанського професійного ліцею з педагогами, яким випала прекрасна нагода познайомити своїх вихованців з не дуже розповсюдженою на Баштанщині мистецькою технікою. Кераміка – одне з найдревніших і не старіючих ремесел, але не кожному до снаги, а от Олександр Рябов зміг опанувати його.
|
 Сказати, що Баштанському району завжди щастило на керманичів, значить не сказати нічого. Бо кожен з них був по-своєму талановитий, кожен мав свій індивідуальний почерк у роботі. За їх плечима – десятки збудованих об’єктів, великих і малих справ, завдяки яким творився авторитет Баштанщини.
Один з таких керівників, який лишив по собі добрий слід на Баштанській землі, – Олексій Гаврилович Захарченко, колишній перший секретар Баштанського райкому Компартії України. 30 березня ця шанована не тільки на Баштанщині, а й в області людина відзначає свій 80-річний ювілей.
Уродженець Черкащини, свою долю О. Г. Захарченко пов’язав з південними степами Миколаївщини. Працював у Врадіївському, Новоодеському районах. баштанський район в 70-х роках виробляв 9-10% обсягу сільгосппродукції в області. Й коли в 1969 році постало питання, кому після І. І. Домбровського очолити район, Миколаївський обком партії прийняв мудре рішення, направивши досвідченого, зрілого й енергійного керівника – Олексія Захарченка. |
 Людина не може жити, не приносячи нікому добра й користі. І добре, коли розуміє своє призначення. Тоді вона здатна здійснити грандіозні вчинки, завдяки своїй самовідданій праці та життєвому оптимізму робити світ кращим, світлим.
Правду кажуть, що нашу долю творять наші справи, а людина цінується по тому, що змогла за життя зробити. Більше 40 років присвятив служінню громаді району Микола Васильович Бардачов – людина авторитетна й шанована в Баштанському районі.
Хоча народився й виріс він на Херсонщині, проте його риси спеціаліста та характер керівника виявилися цілком баштанськими. Після закінчення Херсонського сільськогосподарського інституту Микола Бардачов за направленням приїхав на роботу в колгосп «Комунар» у Костичі. Трудову біографію розпочав з головного агронома. Згодом люди обрали молодого, енергійного спеціаліста головою колгоспу. |
 У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 комфортно та затишно кожному. Прекрасні класні кімнати НУШ, предметні аудиторії з технічним обладнанням, бібліотека, спортивні зали, конференцзала, комп’ютерні класи, території відпочинку... Та на особливому рахунку учнів дві чудові шкільні їдальні!
Спогад про них пробуджує лише найприємніші почуття: одразу в пам’яті зринають духмяні, спокусливі аромати свіжої рум’яної випічки, турботливі, привітні кухарі, які, неначе рідні матусі, піклуються, щоб усі були задоволені й ситі. Такою матусею для учнів нашої школи є кухар 5-го розряду, майстер своєї справи, завідуюча харчоблоком закладу Тетяна Василівна Музика.
|
Справжніми педагогами народжуються. ї
Тільки той педагог залишає частку себе в дітях,
хто, не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту,
вкладає в душі вихованців найбільші скарби –
душевність, людяність, порядність.
А. Дістервег
 Таким визначенням можна охарактеризувати нашу дорогу колегу Кушнір Людмилу Володимирівну, заступника директора з навчально-виховної роботи, знаного в районі та області вчителя біології, яка уже більше 30-ти років життя присвятила улюбленій професії. Завдяки своїм прекрасним учителям математики Безручко Ніні Миколаївні та Гапішко Світлані Григорівні, вона знайшла своє покликання бути вчителем і ствердилася в ньому (великі педагоги Баштанщини стануть у майбутньому взірцем у її роботі).
У 1983 році, закінчивши на відмінно Баштанську середню школи №1, вступила до Херсонського державного педагогічного інституту на факультет біології і основ сільського господарства. Вибір професії Людмилою Володимирівною був зумовлений любов’ю до всього, що проростає на рідній землі, притягує до себе міццю, дає наснагу та невичерпну енергію. Та й в інституті була старостою ботанічного гуртка, учасником обласної конференції молодих учених-ботаніків, де представляла свої дослідження (перші наукові сходинки допоможуть їй у подальшій роботі з обдарованими дітьми). |
 Останнім часом багато говориться, що потрібно відроджувати колишню славу футболу на Баштанщині. Так от є молоді люди, які роблять реальні кроки у цьому напрямку. У Христофорівці футбольну команду створив і тренує Дмитро Власенко, а у Добрій Криниці – Віталій Шевченко. Незважаючи на те, що ці команди доволі молоді, вони вже мають свої історії. Про одну з них «Голосу Баштанщини» розповів тренер ФК «Стимул» Віталій Шевченко, життя якого завжди було тісно пов’язане з футболом. До речі, він ще бере активну участь у художній самодіяльності, де проявляє свої акторські здібності. До того ж хлопець і вмілий репер, його виступи гаряче підтримує місцева молодь.
(на фото: Денис Дєвєтьяров, Євген ЗОСІМОВ, Віталій Шевченко, Дмитро Власенко, Віталій БОЖКО)
|
 У Баштанському опорному закладі ЗСО І-ІІІ ступенів №1 багато висококваліфікованих професіоналів, мудрих наставників, компетентних керівників, серед яких вирізняється по-особливому учитель-методист з хімії, керівник педагогічної спільноти фахівців природничого циклу Баштанської ТГ Ольга Михайлівна Чубенко. Усе життя віддала вона рідній школі: тут навчалася на відмінно у свій час; самовіддано працює зараз; імідж закладу сумлінною діяльністю створює й з гордістю про нього говорить батькам своїх учнів. Важко уявити, скільки часу треба виділити для улюбленої справи – навчання та виховання підростаючого покоління, щоб мати тільки відмінний результат! Вона завжди зібрана, відповідальна й компетентна. Дві сучасно обладнані хімічні лабораторії, у яких працює Ольга Михайлівна, унікальні, бо мають реактиви й надають можливості виконати практичну частину державної програми з хімії повністю, й тому викладання предмету для учасників освітнього процесу стає чарівною казкою. |
 Кажуть, що кожного Бог наділив талантом. Тому важливо віднайти його в собі й реалізувати протягом життя, бо коли людина займається улюбленою справою, вона стає по-справжньому щасливою.
Напередодні Дня підприємця, що відзначається в Україні в першу неділю вересня, хотілося б розповісти про жінку, яка 20 років свого життя присвятила підприємницькій діяльності і на сьогодні є власницею “Кафешки”, що знаходиться у приміщенні міського Будинку культури. Отже, знайомимося з Іванною Григорівною Гордовою, колишньою кримчанкою, потім жителькою Херсона, а нині Баштанчанкою.
|
 29 березня голова фермерського господарства «Володимир», чудовий сім’янин, товариш, керівник і просто хороша людина Валерій Васильович ЯЩЕНКО відзначив свій 70-річний ювілей. Він відомий не тільки в районі, але й далеко за його межами.
За велику громадську роботу та особистий внесок у розвиток с/г виробництва Валерій Ященко неодноразово нагороджувався грамотами та подяками райдержадміністрації, районної та обласної рад. Зокрема у 2018 році на день місцевого самоврядування Валерій Васильович нагороджений Грамотою Верховної ради України та відзнакою голови облдержадміністрації «Святий Миколай». А нещодавно керівника вітали з присвоєнням звання «Почесний громадянин Баштанського району», бо він не на словах, а на ділі є патріотом свого краю.
Любити землю – значить розуміти її душу, відчувати її могутній подих, слухати її поклик і давати їй те, про що вона попросить.
|
 Велична й неповторна українська жінка! Кожна жінка – це весна, мати, берегиня сімейного вогнища. Перед нею вклоняються, нею захоплюються, її кохають та поважають…
Кажуть, що у війни не жіноче обличчя, але чимало їх, тендітних, але сильних духом, не з книжок знають, що таке війна. Журналісту районної газети «Голос Баштанщини» випала нагода познайомитися саме з такою жінкою – неперевершеною господинею, мамою двох прекрасних доньок, учасницею бойових дій в Афганістані Наталією Дмитрівною ГОНЧАРОВОЮ.
У перший день весни, у невимушеній розмові за чашкою чаю Наталя Дмитрівна розповіла мені про свої будні, про пекло афганської війни, про жіноче щастя. |
|
|
