|
В категорії матеріалів: 87
Показано матеріалів: 46-60 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
У різні часи завжди була затребувана й шанована праця будівельників: все нове народжується завдяки їм. Будувати – значить не лише зводити, а й створювати, давати життя вічності і нести людям радість. Одна з найдавніших та мирних професій вимагає постійної самовіддачі і щоденної копіткої праці.
У другу неділю серпня працівники будівництва відзначають своє професійне свято – День будівельника, у цьому році святкування випадає на 8 серпня.
Будівельників вважають представниками однієї з найбільш творчих професій у світі. Вони не тільки зводять нові будівельні об’єкти, але ще і реконструюють, ремонтують старі.
На жаль, економічна нестабільність у країні, нові ринкові відносини, постійне зростання цін, невпевненість у завтрашньому дні, відсутність у замовників коштів призвели до припинення будівництва крупних об’єктів і реорганізації будівельної галузі нашого району та міста. Тільки за останні роки «заморозилося» будівництво басейну, хоспісу, приймального відділення Баштанської лікарні, містечка «Казка», вже багато років стоїть недобудований дитячий садочок по вул. Миколи Аркаса, що перетворився на руїни...
 А про зведення нових багатоповерхівок взагалі мова не йде, у місті остання будувалася у кінці 90-х років. Зараз у Баштанській територіальній громаді офіційно налічується понад десять будівельних організацій, що займаються капітальним ремонтом, реконструкцією, будівництвом житлових і нежитлових будівель, серед яких: ТОВ БТК «Граніт Плюс», ФОП «Шевченко Д.М.», ФОП «Єланцев В.М.», ФОП «Теплюк С.В.» та ін.
Сьогодні наш нарис про того, хто розбудовував Баштанку у далеких роках минулого століття, хто залишив свій добрий слід в історії міста – Михайла Андрійовича Лашина. Його ім’я добре відоме на Баштанщині. Багато років він очолював одне з найбільших будівельних підприємств району, колектив якого налічував понад сотню спеціалістів. І всі вони мали роботу та пристойну зарплату.
|
 У мальовничому селі Привільне, що розкинулось на широкому березі ріки Інгул, всі готувались до зустрічі Нового 1953 року. Мороз неквапно малював візерунки на вікнах ошатних осель, в яких прикрашали ялинки, господині готували святкові страви, дітлахи з нетерпінням чекали подарунків від Діда Мороза. А родина Калачових Ірини Сергіївни та Івана Івановича з години на годину очікували диво: народження маляти. 31 грудня 1952 року у молодого подружжя народилася донечка, яку вирішили назвати Любов.
Маленька росла допитливою, енергійною дівчинкою. З дитинства мріяла бути ветлікарем, тому у школі добре навчалась, особливо полюбляла уроки природи та біології. Дуже любила тварин, тож всі безпритульні цуценята і кошенята с. Привільне знаходили притулок у обійсті Калачових. Хто тільки у них не жив: і лелека з переламаним крилом, і голуби, і навіть видра. У 1968 році Люба вступила до Новополтавського зооветтехнікуму МТС УРСР на спеціальність «ветеринарія». Під час навчання зарекомендувала себе, як старанна та відповідальна студентка. Ні одне практичне заняття, колоквіум чи семінар не обходились без її активної участі. У 1972 році Любов Іванівна Калачова успішно закінчила технікум. |
 Тетяна Єфремова – дівчина-фотограф, яка здійснює свої мрії та мрії людей. За близько 5 років своєї діяльності вона провела понад 500 фотосесій та зробила більше 250 000 фотографій. Вона – одна з найкращих фотографів Баштанки. Фото, зроблені нею, є майже в кожному акаунті популярних соціальних мереж, зокрема Instagram. Я дізналася: як і з чого все починалося; чи подобається їй працювати у нашому місті? І, звичайно ж, запитала про плани на майбутнє.
Народилася Тетяна 1999 р. у селі Новоіванівка. У 6 років переїхали з сім'єю до Баштанки. Навчалася в Баштанській ЗОШ №2: “Школа подарувала мені людей, які поруч зі мною вже протягом багатьох років. Вони надихають і підтримують мене. Я щиро дякую моєму класному керівнику Олені Павлівні Змієвській, яка стала для мене другою мамою”, – говорить Тетяна.
З 9 класу почала цікавитися фотографуванням. Після закінчення школи вступила до Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність дизайнер інтер’єра.
|
 Чоловіки, які пройшли АТО, неохоче розповідають про те, що їм довелося пережити на війні. Деякі речі розповідати страшно, деякі – боляче. Але іноді вони все ж таки діляться своїми спогадами. Про те, що найбільше врізалось у пам’ять, залишивши в душі слід назавжди. Про своїх побратимів, які не повернулися додому. Про зраду. Про біль та розпач… про те, що насправді відбувається на неоголошеній війні. Розповідають, ретельно добираючи слова. Без емоцій. Історії, які раніше ми читали тільки в книжках та бачили у фільмах про Другу світову війну, тепер вони – з нашого сьогодення. І сприймаються вже інакше. Сьогодні мова піде про молодого ветерана АТО, який цілий рік воював на Сході нашої країни, – Сергія Пархомчука з м. Баштанка. |
 Кажуть, у щедрому на тепло і врожаї серпні у світ приходять унікальні за своєю суттю люди – хлібосольні, спасівчани, густарі. Водночас із вдячністю за працю Земля дарує людям благодать, тому не дивно, що народжені цього місяця – мудрі, спокійні, красиві.
Цьогорічний зоряничник для Людмили Іванівни ПОЛЬОВОЇ, учителя-методиста української мови та літератури Баштанського опорного закладу ЗСО №1, особливий: два чудові ювілеї святкує вона – 40 років на педагогічній ниві і 60-річчя від дня народження! Який щедрий життєвий ужинок, згодні?! Долею, волею Всевишнього судилося стати Людмилі УЧИТЕЛЕМ.
Так, із 1961 року ця мила людям жінка дарує світові радість як донька, сестра, дружина, мама, бабуся, колега, учитель. Про свою подругу-ювілярку, Людмилу Іванівну Польову, скажу від душі, можливо, розкривши таємниці її краси, молодості, таланту, щастя. А першооснова всьому – любов до життя, яку винесла вона з уроків життя.
|
Щорічно в останню неділю липня відзначають професійне свято працівники торгівлі. У нашому місті функціонує понад 90 магазинів, що пропонують різноманітний крам на будь-який смак. А от скільки людей трудиться у цій сфері, складно сказати. Практично кожен із нас є споживачем товарів і послуг, які пропонують нам ввічливі торговці. Вони завжди готові нам допомогти, відповісти на запитання, підказати, надати компетентні поради. А чи легко бути продавцем? Журналістка ГБ з’ясовувала це, поспілкувавшись з продавчинею баштанського магазину «Абсолют» Мариною Анісімовою, яка 20 років тому й гадки не мала, що буде працювати в торгівлі. А тепер щоранку з гарним настроєм поспішає на роботу, аби з приємною посмішкою на вустах зустрічати кожного споживача послуг. Пані Марині це дуже добре вдається, адже їй не треба надягати маску ввічливості, бо дружелюбність, доброзичливість і привітність – якості, якими ця жінка наділена від природи. Про це говорять багато покупців, які весь час користуються послугами магазину, де працює Марина сьогодні і де працювала раніше.
|
Нещодавно до «Голосу Баштанщини» звернувся житель Баштанки Борис Коротких і розповів про унікальний випадок: пес-дворняга, який майже рік був з військовими у зоні проведення АТО (підрозділ розташовувався неподалік Донецька), через деякий час знайшов свого господаря – Олександра Глущенка, який після демобілізації проживає у рідному селі Лоцкине Баштанського району!
– Коли я дізнався з уст Олександра про цю історію, звісно, спочатку не повірив. Але побачивши на власні очі декілька фотографій та відео, сумнівів більше не було: усе почуте – правда. Переконаний, що передплатникам районки буде цікаво про це прочитати, – розповів Борис Коротких.
Незабаром журналіст поспілкувався з Олександром Глущенком, який крім цієї історії, розповів про свій життєвий і бойовий шлях. |
 Оксана Шпарук – лікар-педіатр вищої категорії, директор КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Баштанської міської ради, депутатка восьмого скликання Баштанської районної ради, – своїм життєвим покликанням обрала благородну справу – лікувати та рятувати життя дітей. Вона належить до когорти тих, про кого кажуть: «лікар від Бога!», її ім’я добре відоме у Баштанському районі та за його межами.
Оксана Сергіївна – людина, яка має багаторічний досвід роботи з дітками, висококваліфікований спеціаліст та просто жінка, котра натхненно любить свою сім’ю та професію.
У 1995 році після закінчення Запорізького державного медичного університету (спеціальність – педіатрія, кваліфікація – лікар-педіатр, лікар загальної практики – сімейної медицини), О. С. Шпарук розпочала свою трудову діяльність у Баштанській ЦРЛ лікарем-інтерном. Після закінчення інтернатури рік працювала дільничним педіатром, з 1999 року була переведена на посаду завідувача дитячого відділення. |
23 червня своє професійне свято відзначатимуть державні службовці. Тільки високий професіоналізм, чесність і відповідальність людей, які перебувають на службі у держави, дозволяє правильно організувати ефективне управління на всіх рівнях влади.
Сьогодні в Україні налічується близько 200 тисяч державних службовців. У Баштанській райдержадміністрації трудиться 119 посадовців, більшість з них – жінки. Завдяки реорганізаційним процесам у колектив прийшло багато нових молодих спеціалістів, які працюють поряд з досвідченими, що присвятили держслужбі не один десяток років свого життя. У кожного з них своя доля і свій шлях, що складаються не тільки з робочих моментів. За калькою «чиновник» перш за все стоїть людина, з її думками, переживаннями, очікуваннями, з неповторним внутрішнім світом, що вартий уваги й захоплення.
У переддень професійного свята ми вирішили розповісти вам про жінку, яка 25 років свого життя присвятила державній службі. Це головний спеціаліст відділу діловодства та контролю апарату РДА Людмила Анатоліївна БУЦЬКА. |
Існує думка, що безталанних дітей не буває. Все залежить від того, у яких умовах вони зростають, виховуються, передусім – у своїх сім’ях, наскільки уважні їхні батьки, вчителі.
А ще кажуть, що дитина народжується із зерном у руці, тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте.
Денису Матвійчуку, учню 8 класу Плющівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, дуже пощастило народитися в родині, де люблять і вміють співати. Тому і він народився ніби «з піснею на вустах», а його батьки зуміли розгледіти талант до співу в дитині і посприяти тому, щоб його пісня забриніла на повний голос. І лунає вона в оселі Юлії і Миколи Матвійчуків, батьків Дениса, з раннього дитинства їхнього первістка – синочка. Не шкодують вони ні часу, ні коштів для подальшого розвитку таланту й уподобань своєї дитини.
|
 У ці сонячні, теплі, погожі дні, коли земля буяє цвітом і зеленню, святкує свій прекрасний ювілей шанована всіма людина, віддана своїй справі завідувачка Новосергіївської філії І-ІІ ступенів Баштанського опорного ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 Валентина Володимирівна СЕРБУЛ.
Доля Валентини Володимирівни мережана нитками любові до своєї неповторної й багатогранної шкільної родини. Сучасна школа – складний живий організм. Учень заходить до класу і не замислюється, скільки людей працюють для нього щодня. Творчі, фізичні, духовні енергії багатьох людей зливаються воєдино, щоб дитині в школі було комфортно. Нота кожного є складовою загальної мелодії. Тоді вона звучить. А диригентська паличка – у руках керівника школи, з якою нам дуже пощастило.
Валентина Володимирівна ступила на вчительську стежину в рідному селі. А в 1980 році доля привела її в наше степове село Новосергіївка вчителем англійської мови. Тут знай-шла вона своє кохання, створила сім’ю, народила двох прекрасних доньок та дочекалася онуків. |
 Яка реальність одного з багатьох невеликих сіл Баштанщини ми розповідали на шпальтах районки в минулому номері. Нагадаємо, що з’ясувати подробиці життя його мешканців нам допомогли староста Єрмолівського старостинського округу Галина Балдич і депутат Привільненської сільської ради Микола Тесленко. Журналістка «Голосу Баштанщини» побувала в школі, дитячому садку, закладах культури, з великим задоволенням поспілкувалася з працівниками цих установ та іншими жителями села, які поділилися своїми роздумами й переживаннями.
У цій публікації, як і обіцяли, ми знову повернемось до с. Новоукраїнка. Розкажемо вам про кілька сімей, які там проживають і мають статус багатодітних, виховуючи трьох і більше дітей. Нагадаю, що таких родин у селі дванадцять. Моїми співрозмовницями були жінки, які розповіли як це мати велику сім’ю. |
 Жінка XXI століття намагається ні в чому не поступатися чоловікам та готова брати на себе будь-які обов’язки. Сьогодні вона не тільки любляча мати, добра господиня, турботлива дружина, але й справжній професіонал своєї справи. Тим більше, якщо ця справа стосується роботи в поліції.
В органах внутрішніх справ України несуть службу чимало представниць прекрасної статі. Кожен п’ятий співробітник МВС – жінка. Аналогічна ситуація і в більшості країн світу.
Напередодні Міжнародного дня жіночності та краси журналіст «Голосу Баштанщини» вирішила розповісти історію життя молодої жінки, прекрасної мами, справжнього фахівця – Анни Юріївни Климової (Пантелейчук), яка 14 років працює у Баштанському відділі поліції ГУ НП у Миколаївській області. Вона з дитинства мала бойовий характер та жагу до справедливості. Анна – сильна духом жінка, яка впевнено йде по життю.
«Слабка стать – це не про тих жінок, які обрали професію поліцейського на все життя», – переконана старший лейтенант поліції А. Ю. Климова. |
Наближається день, коли весь світ відзначатиме перемогу над нацизмом у Другій світовій війні. Кілька поколінь будували мирне життя, кохали, працювали, ростили дітей, мріяли і зовсім не очікували, що прихильники нинішньої кремлівської політики будуть пропагувати не мир і свободу, а війну, стверджуючи себе засобами залякування й погроз. Вони насмілюються заперечувати правомірність існування української держави та й української нації взагалі, насаджуючи світові свої висновки про власну «велич», а нашу меншовартість.
На жаль, в Україні є ті, які виправдовують злочини путінської Росії, декому взагалі байдуже. Утім є українці, яким не однаково, бо вони прагнуть жити у самостійній вільній державі, де пануватиме мир і злагода, що мають будуватися на любові і справедливості.
Ми повинні безперестанку дякувати воїнам, які ставали на захист правди у різні доленосні історичні періоди, зокрема у Другу світову і в нинішній час. Про одного з них – Олександра Миколайовича РОСТАВЕЦЬКОГО – наша історія. Це правдива розповідь про звичайного мирного українця, який і гадки не мав, що доведеться брати в руки зброю і захищати свою землю від агресора, яким стане сусідня держава.
|
Напевне, з усіх земних професій найгуманнішою і найблагороднішою є професія медичного працівника. Саме до них – милосердних, уважних, професійних лікарів і медсестер ідуть з надією отримати не тільки кваліфіковану медичну допомогу, але й почути добре слово, що діє як допоміжна терапія. Власне, про таку людину й хочемо повідати читачам у даній публікації. Наша розповідь про лікаря Виноградівської амбулаторії загальної практики сімейної медицини Володимира Геннадійовича ЧИГИРЬОВА. За період роботи, завдяки своїм якостям та високій професійності, він завоював визнання й довіру у людей та велику повагу й авторитет серед колег.
|
|
|
