|
В категорії матеріалів: 87
Показано матеріалів: 16-30 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
 Стаючи на весільний рушник, кожна подружня пара сподівається прожити довге й щасливе життя. Але не всі здатні зберегти й пронести справжні почуття через роки. Тому золоте весілля сьогодні доволі рідкісна подія й виходить далеко за рамки сімейного свята.
Журналісти “Голосу Баштанщини” вирішили розповісти усім про двох поважних роками, але завжди молодих душею жителів с. Лоцкине – Петра Петровича й Лідію Федорівну Калініченків, які 20 липня відзначатимуть 50 річницю спільного подружнього життя. Золоте весілля – це велике щастя, це плід нелегких спільних старань протягом життя.
Історія їхнього кохання неповторна й особлива, про яку неможливо розповісти на одній газетній шпальті. Проте намагатимусь переповісти про найголовніше, що випало на їхню долю. Вони не ідеалізують свої стосунки, розповідаючи, що у їхньому житті було всього, адже далеко не весь подружній шлях був вистелений пелюстками з троянд. Тільки розуміння, терпіння, надія і мудрість допомогли прожити разом півстоліття. |
Єрмолівка – невелике мальовниче село, що загубилося в степовому безмежжі і вічному бездоріжжі. Скромна типова інфраструктура глибинки трималася роками переважно за рахунок місцевого колгоспу. Ще в ті часи радянської доби, які ми і зараз згадуємо, її іронічно називали в районі «кінець географії» – за відсутність цивілізаційних послуг, розвиненого освітницького і культурного простору. У останні кілька років «владні мужі з Києва» «допресували» наше село остаточно – ні школи, ні дитсадка, ні ФАПу – присвоївши статус «депресивного».
Отак і живем минулим. Часом розмірковуючи, скільки талановитих людей Єрмолівка могла б дати. У нашій учительській пам’яті вони так і залишилися лише обдарованими дітьми, які так себе і не реалізували – умов не було, батьки, змучені важкою селянською працею, допомогти їм не змогли. Тим більш вагомим і захоплюючим є випадок, подія, коли якесь дитинча проб’є собі дорогу, вирветься із зачарованого кола депресивної глибинки, переможе комплекс провінційності і займе гідне місце в сучасному світі. Саме про таку дівчину я і хочу розповісти.
 Анна Софіна (дів. Петренко) – колишня учениця Єрмолівської школи – 1 липня 2020 року отримала спеціальну відзнаку американського часопису «Час і події» м. Чикаго для української діаспори в рамках міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова». Експертне журі відмітило неабиякий потенціал і свіжість поглядів у романі-антиутопії «Лавка продажу дітей», який підіймає тему торгівлі дітьми, відношення людей до дітонародження.
Для мене, як людини, яка сама займається творчістю, новина, що Анна написала саме роман було справжнім дивом і несподіванкою. Тому, думаю, читачам буде цікаво знати як все починалося, “кухню творчості”, які особливості й ідейне спрямування конкурсного твору.
– Анно, щиро вітаю тебе з перемогою! То початком творчої діяльності можна назвати сценарії для Єрмолівської школи? Пам’ятаєш, я ними завжди захоплювалася? Відчувала.
– Так, певним чином. Я обожнювала свята в нашій школі і, так як часто моя мама зголошувалася організовувати шкільні заходи, я активно встрявала в процес створення сценарію. А пізніше перетягнула ковдру зовсім на себе.
|
 Про що можна говорити з учителем фізичної культури? Про все на світі! Особливо тоді, коли він любить дітей і свою роботу, трепетно ставиться до спорту, бо й сам колись був гравцем футбольної команди. Сергія Володимировича Безощука, вчителя фізкультури Добренської ЗОШ, цінують колеги і поважають учні.
Журналістка «Голосу Баштанщини» поспілкувалася з Сергієм Володимировичем про футбол у його житті, вчительство та про його мрії.
Сергій Безощук народився 22 вересня 1971 року у с. Новоєгорівка. Ще будучи хлоп’ям він разом зі своєю родиною переїжджає у с. Добре, де й проживає по цей час. Ще змалку у парубка була велика снага до спорту. З ранньої весни і до пізньої осені грав зі своїми друзями у футбол на сільському стадіоні.
Закінчивши школу, молодий парубок був призваний на строкову службу. Саме там, коли грав у складі футбольної команди дивізії, формувалися його перші лідерські якості. |
 Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти.
Вчителько моя, зоре світова…
Ці рядки вічної пісні про вчительку кожному малюють образ свого вчителя, найпершого, найкращого, того, хто залишив у серці слід, допоміг знайти себе, відростив крила для польоту.
Той, хто обирає професію вчителя, обирає стиль життя. І не кожному дано сили, мужності, таланту, терпіння залишатися в професії, бути вчителем, наставником не лише для учнів, а й для колег.
Це рядки улюбленої пісні Світлани Володимирівни Таранкової, директора Плющівської школи. І в цій пісні все її життя. І стежка, одна-єдина, якою вона ось уже 46 років іде до школи рано-вранці, і купка зошитів на столі, і суцвіття каштанів, і запах липи, і затінок горіхів, і зима, і літо, і весна, і осінь. Усе життя в одній-єдиній школі. А почалося все так.
|
 Шість років тому в Баштанку, як і в інші міста і села України, приїхали люди, які, покинувши свої домівки і все нажите, спішно виїхали з рідних місць і не знали, як у подальшому складеться їхня доля. Йдеться про вимушених переселенців з Криму і Донбасу. Сьогодні в Україні їх майже півтора мільйона. Хтось мав надію повернутися в рідні міста, а дехто придбав житло, влаштувався на роботу, заново побудував бізнес і не збирається повертатися до колишнього місця проживання. Багато людей і досі не розуміють що їх чекатиме завтра, адже на підконтрольній Україні території й дотепер не мають свого житла, де відчували б себе захищеними.
Журналістка «Голосу Баштанщини» зустрілася з колишньою жителькою Донецької області, а тепер баштанчанкою – освіченою, розумною, творчою, працьовитою жінкою – Наталею Іванівною Рибаковою, яка, відповідаючи на запитання, повідала історію свого життя. Вона мала комфортну квартиру, улюблену роботу, але в її звичний ритм життя непрохано увірвалася війна, позбавивши оселі, роботи і спокою. Удвох з чоловіком вони вимушені були покинути рідну домівку.
Незважаючи не пенсійний вік пані Наталя й досі продовжує свою активну трудову діяльність, бо по-іншому не може, адже треба виживати у цій непростій ситуації. Наша героїня розповіла де мешкала до війни, що довелося пережити, як прийняла її Баштанка. Поділилася своїми проблемами, почуттями й переживаннями.
|
 Щоб по-справжньому зрозуміти, як живеться людям у тому чи іншому місці, кажуть, треба серед сотень-тисяч виокремити тих, кого знаєш не один рік, без кого важко уявити не лише свята, а й будні. Щедра Баштанщина знана міністрами, режисерами, художниками, спортсменами, письменниками... У краєзнавчому музеї з гордістю розкажуть вам про почесних громадян, заслужених працівників, героїв... Але для нашого маленького містечка традиційно не менш шанованими є ті, хто чесну, добросовісну працю, якій присвятили роки життя, не вважають подвигом, а скоріше ДОЛЕЮ, щасливим вибором. І саме без них, наших рідних земляків, кого щодень зустрічаєш зранку, поспішаючи у справах, чиї очі завжди проводжають з теплом, з ким прагнеш спілкуватися, не уявляємо голубки степової Баштанки.
Такою СВОЄЮ для більшості баштанчан стала Наталія Григорівна Дуб’яга, учитель географії Баштанського опорного ЗСО №1. Шляхетна, струнка, з ошатною зачіскою, завше одягнута по-діловому, стрімко й красиво крокує вона вулицями міста, прямуючи до школи. Це неначе про неї сказав славетний О. Сизоненко: «Дорога, довжиною у життя», бо вчилася Наталка в Баштанській середній школі №1 та й працює в ній уже 46 років! Вдивляючись у красиве обличчя цієї жінки, виразні очі, які світяться добрими вогниками, переконуєшся, що час зупинився...
|
 У ці прекрасні зимові дні приймає вітання з нагоди ювілею заступник директора з навчально-виховної роботи Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Тетяна Анатоліївна Войцехова. З особливою теплотою та любов’ю колектив шанує неоціненну роботу, мудрість і велике серце завуча початкової школи.
Народилася й виросла Тетяна Анатоліївна в селі Привільне Баштанського району у прекрасному оточенні степових краєвидів, узбереж річки та привітних і доброзичливих людей. Відкритість душі, щирість у вчинках, щедрість – визначні риси її вдачі, сформовані з раннього дитинства. Закінчивши сільську школу, вступила до Миколаївського педагогічного інституту на спеціальність вчитель молодших класів. Швидко промайнули чудові студентські роки. Обравши професію вчителя та поклавши її на вівтар свого життя, Тетяна Анатоліївна стала володарем неоціненної скарбниці знань та досвіду, яким щедро ділиться з підростаючим поколінням. Свій перший, хвилюючий урок пам’ятає й зараз. |
 Hello! Hi! How are you? I’m happy to welcome you...
А скільки їх, подібних звертань, звучить щодня із уст учителя англійської мови Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Ширер Тетяни Олександрівни, яка понад 40 років працює у педагогічному колективі.
Тетяна Ширер (у дівоцтві Воробйова) народилася в інтелігентній сім’ї Воробйова Олександра Савелійовича та Любові Павлівни й разом із братом Олегом (зараз очолює Баштанське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Миколаївській області) провела щасливе дитинство.
Скільки себе пам’ятає, завжди мріяла стати вчителем, і зараз, провідуючи свою стареньку 90-річну маму, згадує «свої перші університети» по вулиці Калініна (нині Олександра Сизоненка).
Тетяна Олександрівна – чарівна жінка, модно, зі смаком одягнена, з гарною зачіскою, з безмежним бажанням працювати творчо, пройшла довгий шлях у педагогіці від вихователя до висококваліфікованого фахівця. Успішно закінчивши факультет романо-германської філології Одеського університету ім. І. Мечникова, здійснила свої дитячі мрії на посаді учителя англійської мови: придумувала цікаві заходи, впроваджувала інновації, розробляла методичні рекомендації заради того, щоб кожен урок був цікавим і неповторним. |
З нагоди відзначення Дня працівників сільського господарства у Миколаєві вітали й вручали нагороди переможцям обласної премії імені Федора Іванова – Героя України у номінації «Кращий механізатор Миколаївщини». У списку переможців є і 32-річний механізатор з Привільного Андрій ПНІВЧУК.
Сьогодні він працює у фермерському господарстві «Струна», що засноване у 2012 році під керівництвом Інни Фроленко. Підприємство орендує землі на території Привільненської сільської ради. На площі 424 га невеличкий колектив з п’яти чоловік, займається вирощуванням ріпаку, пшениці, ячменю й соняшнику. Тож, поспілкувавшись з переможцем премії, наймолодшим у колективі механізатором, розкажемо вам про історію його успіху.
|
Завжди дивуєшся і захоплюєшся людьми, які знаходять сили і можливості, аби виховати не тільки своїх біологічних дітей, але й обігріти, подарувати любов прийомним дітям, яким присвячують увесь свій вільний час. Ми поспілкувалися з такою жінкою – це Людмила Петрівна КУШНІР з села Добре. Вона, виховаши п’ятьох власних дітей, стала мамою спочатку для двох, а тоді для трьох прийомних дітей.
|
 30 листопада Іван Станіславович Вінницький відзначатиме ювілей – 70-річчя.
Культурний пласт Баштанщини невід’ємно по-в’язаний з різносторонньою особистістю музиканта, вокаліста, керівника і безумовно творчої, інтелігентної, толерантної людини І.С. Вінницького. Для нього культура була не просто робота, а місія, що несе добро і красу. Щоб успішно працювати у сфері культури, потрібно щодня проявляти ініціативу і творчість, завойовувати серця людей, користуватися їх повагою і довірою, мати безперечний авторитет.
На теренах культури Іван Станіславович пропрацював понад 41 рік, з них 26 – нез-мінно обіймав посаду завідуючого відділом культури Баштанської районної державної адміністрації. Гортаючи сторінки його біографії, мимоволі дивуєшся відданості обраній професії, якій присвятив він усе своє трудове життя. |
 В останні дні чарівної осені святкує ювілейний день народження учитель початкових класів Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 Галина Іванівна Домарацька.
Долею їй судилося стати справжнім Учителем: мудрим і вимогливим, толерантним і справедливим, щирим і творчим. Галина Іванівна подарувала школярам більше сорока років натхнення, любові, турботи і «рідними» їй стали сотні учнів.
З дитинства мріяла про педагогічну діяльність, старанно навчалася в Нововасилівській середній школі. 18-річна енергійна та цілеспрямована дівчина спочатку працювала у рідній школі старшою вожатою. У 1983 році розпочала трудову діяльність у Баштанській середній школі №1, де працює і нині.
Перший учитель – це людина, яка не просто дає дітям знання, а закладає основу для формування майбутньої особистості.
Галина Іванівна переконана, що маленькі діти – як чистий аркуш, на якому потрібно уважно і обережно водити тонким пером людської мудрості. А це – величезна відповідальність. Тому вона засіває чисту душу малечі зерном добра та милосердя, справедливості та чесності. Вона упевнена: учитель – це скрипаль дитячих сердець: як поведе смичком, таку мелодію й почує. |
 Серед колег Баштанського опорного закладу ЗСО І-ІІІ ступенів №1 по-особливому вирізняється учитель англійської мови Наталія Єгорівна Сидорика. Вона змінила свою ідентичність: не зважаючи на російське коріння, зараховує себе до українців, хоча у побуті іноді спілкується російською мовою, проте з гордістю читає вірші Т. Шевченка українською мовою.
Народилася Наталія Єгорівна 7 листопада 1966 року в містечку Кадом Рязанської області. Усе дитинство та юність пройшли в Росії, вчилася спочатку в Рязанському, а потім у Коломенському педагогічному інституті за спеціальністю вчитель англійської мови.
Побравшись у 1988 році, подружжя переїхало у Баштанку за місцем служби чоловіка. Оскільки чоловік, Олег Сидорика, був військовим, то згодом довелося подорожувати різними містечками й проживати в гарнізонах. Але доля знову повернула її на Баштанщину: тут її сім’я, друзі, робота. Успішний педагог, прекрасна подруга, щаслива дружина й мати, яка разом з чоловіком виховала доньку Катерину та сина Антона. |
Напередодні свята працівників сільського господарства ми завітали до фермерського господарства «Володимир», що вже понад 20 років є лідером серед вирощування сільськогосподарських культур, щоб познайомити вас, шановні читачі, з механізаторами двох поколінь – батьком та сином – Леонідом та Андрієм Буряченками (на фото), які вже чимало років добросовісно працюють на даному підприємстві.
|
 Олександра Пархоменка не треба представляти жителям с. Інгулка, адже односельці добре знають активного у всьому, творчого молодого чоловіка, який вміє дивувати, бо має багато здібностей, захоплень, планів і знаходить час, щоб вдало їх реалізувати.
Сьогодні він викладає дітям хімію й біологію в Інгульському закладі загальної середньої освіти. Попри велику учительську зайнятість знаходить час для позашкільної роботи з учнями, для участі в сільській художній самодіяльності, співає в церковному хорі, пише вірші, вишиває бісером і створює прекрасні апетитні шедеври з тіста. У 2019 році Олександр Пархоменко став дип-ломантом районного творчого проєкту «Талановита молодь Баштанщини». Тож не дивно, що нам захотілось познайомитися з Олександром, дізнатися про нього більше й розповісти вам, дорогі друзі «Голосу Баштанщини».
Олександр Пархоменко народився й виріс у с. Інгулка у багатодітній сім’ї, має двох менших братів – Сергія і Артема. Його матір – Ірина Іванівна – педагог, а батько – Ігор Григорович – працює у сільськогосподарському підприємстві. |
|
|
