|
В категорії матеріалів: 85
Показано матеріалів: 61-75 |
Сторінки: « 1 2 3 4 5 6 » |
Сортувати за:
Даті ·
Назві ·
Коментарям ·
Переглядам
 Наш проєкт «Талановита молодь Баштанщини» за інформаційної підтримки районної газети «Голос Баштанщини», уже четвертий рік поспіль знайомить читачів з молодими талантами нашого міста і району. Як складуться долі учасників проєкту, вирішуватимуть вони самі – чи пов’яжуть власні творчі здібності з професійною діяльністю, чи ні – то вже їхній вибір.
А сьогоднішній матеріал цікавий тим, що розповідає про нашого земляка, баштанчанина – Олега Коркушка, який обрав для себе акторську долю і вже немало досягнув у цій професії (закінчив Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого). Погодьтеся, що для нашого невеличкого провінційного містечка професія актора – то щось недосяжне і майже легендарне. Фільмографія молодого актора говорить сама за себе. І це тільки роботи у кіно, а ще театральні вистави. Матеріали про Олега є у мережі на різних сайтах: інтерв’ю, виступи на телебаченні, фільми, де він зіграв багато, як для такого молодого актора. Він багатогранний, талановитий, неординарний, глибокий. Його ім’я ще у 2017 році вже входило до рейтингу топ-15 молодих акторів, де поряд із прізвищем названа найвизначніша риса актора – внутрішній світ. |
Щодня, понад сорок років звичним шляхом поспішає на роботу жінка, яка не уявляє себе без свого улюбленого ремесла. Це – Алевтина Володимирівна СЕМЕЛІТ – відома й поважна в місті людина, бо її знають не тільки як вчителя музики, колишнього директора Баштанської дитячої музичної школи, але й як депутата трьох скликань Баштанської районної і міської рад.
Маючи задатки лідера, жінка завжди вела активний спосіб життя, була в курсі всіх життєво необхідних подій, у своєму оточенні мала розумних, цікавих і талановитих людей за що дуже вдячна долі. Проте найбільшим щастям вважає любиму роботу, якій присвятила все своє життя і по виході на пенсію не полишає вчителювати й досі.
Спілкуючись з Алевтиною Володимирівною, цікаво було дізнатися про подробиці життя та як у цій жінці зародилася любов до музики. Разом з нею ми зазирнули за лаштунки її минулого, про яке мені, як журналісту, кортіло дізнатися побільше, адже знаю, що доля таких жінок варта того, щоб про них написати цілу книгу. |
 Успішний розвиток та репутація кожної установи залежать від умілого та мудрого керівника-професіонала, який володіє бездоганним авторитетом і здатен спрямовувати колектив на виконання поставлених завдань. Таким керівником була директор комунального закладу «Баштанської публічної бібліотеки» Ганна Іванівна БОРЩЕВЕЦЬКА. 44 роки свого життя поклала вона на вівтар професії, яку вважає найпотрібнішою і найцікавішою з усіх професій.
Наполегливість, завзяття, цілеспрямованість сформувалися у Ганни Іванівни ще у ранньому дитинстві.
Після закінчення школи Ганна швидко вибрала професію, вступивши до Миколаївського філіалу Київського інституту культури ім. О. Корнійчука. Після його закінчення у 1976 році розпочала трудову діяльність у Баштанській центральній районній бібліотеці. Лише один запис є в її трудовій книжці, але скільки добрих справ було зроблено. |
 Майже сімдесят два роки назад останнього місяця літа на світ з’явилася людина, яка, не будучи корінною баштанчанкою, пов’язала своє життя з нашим краєм. Мова йде про Тамілу Іванівну Мартиненко-Кривенко, яка народилася с. Возсіятське на Миколаївщині у багатодітній родині колгоспників. Батько, Іван Максимович, повернувся з війни хворим і на 47-му році пішов з життя. Мама, Ніна Семенівна, залишилася одна з дітьми, щоб забезпечити їх, працювала різноробочою в колгоспі.
З самого дитинства довелося Тамілі звідати чимало всіляких труднощів. Після закінчення шести класів сільської школи два роки навчалася в Шевченківській школі-інтернаті. Подорослішала дівчинка рано, після восьмого класу влаштувалася дояркою на ферму, щоб допомагати родині. |
 Тетяна СОТНІКОВА – любляча дружина, турботлива матуся та бабуся. Ця жінка створена для краси. Їй даровано не лише сприймати естетично досконалі речі рецепторно, але й творити власне, неповторне. Це на прикладі доводить Тетяна Василівна: приватний підприємець по життю, митець – у душі.
Пані Тетяна займається вишиванням бісером близько 5 років. Починала з ікон, а зараз створює живописні картини. Займалася багато чим, але вишивка бісером притягувала до себе магнітом. Жінка зізнається, що її «тримає» інтрига, сподіваний результат: ти починаєш з білого полотна, слідкуєш, як зображення «виростає», змінюється, і отримуєш від цього насолоду. А ще зачаровує гра тонів і плавність «зображення», якої наділена робота з бісеру. |
Наприкінці березня у приміщенні комунального закладу «Баштанська публічна бібліотека» на черговому засіданні літературно-мистецького клубу «Роксолана» відбулася презентація поетичної збірки «Срібні роси» відомого на Баштанщині художника й поета Василя Володимировича Шведова.
На зустріч з талановитим майстром слова прийшли люди не байдужі до істинної поезії, адже справжнє мистецтво об’єднує. Воно розмовляє на мові, близькій і зрозумілій кожному – говорить про вірність і кохання, щастя й горе, смуток і радість. Відкритий, добродушний, прекрасний оповідач, познайомивши з книгою, вкотре підкорив присутніх своїм талантом і щирістю, наділивши учасників заходу величезним емоційним зарядом. |
Кожна жінка в цьому світі унікальна та заслуговує великої уваги та поваги! Адже жінки можуть усе! Вони успішно виховують дітей, допомагають реалізуватися чоловікові, вирішують негаразди та неприємності, будують кар’єру, а ще ведуть домашнє господарство та готують смачні страви. І найголовніше – уміють все це поєднувати і виглядати одночасно успішною, сильною, чарівною і ніжною.
Енергійна, красива, активна, добродушна і творча – такими словами можна розпочати розповідь про молоду баштанчанку – турботливу доньку, дружину і маму, вірну подругу, гарного спеціаліста, депутатку Баштанської районної ради – Лілію Вікторівну Бондаренко.
|
Обдаровані діти – це ті, хто завдяки своїм вродженим видатним здібностям можуть демонструвати високі результати. У нашому місті чимало талановитих дітей. Одна з них – Катерина ІЛЬКІВ, дівчинка-сонечко, невгамовна, енергійна та відповідальна. |
 Валентина КОТОВСЬКА поєднує в собі талант, жіночність, чарівність, чуйність та неабияку відповідальність, адже займає посаду директора Явкинської ЗОШ. «Для мене поезія – це спосіб самовираження, не зовсім хобі, а місце в своїй голові, куди ти тікаєш від всіх переживань і де говориш наодинці з собою. Це спосіб сказати те, про що не наважишся в буденному житті говорити відверто. Це можливість подумати над зовнішнім оточенням і внутрішнім наповненням – іноді ці слова кричать, іноді ніжно шепочуть.
Для мене поезія завжди несе в собі емоцію, яка спонукає до написання. Зараз пишу не часто, але довго працюю над віршами. У моменти, коли щось не отримується, все «спираю» на відсутність натхнення. Хоча натхнення – питання доволі абстрактне. Не просто в кожного своє, це в кожну хвилину щось інше. Іноді мене надихає яскравість відчуттів, а деколи просто слово. Є одна річ, про котру вголос не говорять, але багато хто (і я в тому числі) бере просто гарний вираз, котрий створюється в процесі життя, і обплітає його чимось не менш вражаючим.
Мені важливо писати, щоб не луснути від передозу думок, емоцій і бажання кричати, коли цього так хочеться. Для мене поезія – це моя власна реальність, мій світ...»
Пропонуємо для ознайомлення декілька віршів Валентини Котовської, які були опубліковані у збірках «Душа просить слова» та «Книжечка для племінниці». |
Всі ми хочемо бути благополучними, малюємо собі безхмарні перспективи, воліємо стабільності, успішності, визнання, хороших друзів, особистого сімейного щастя. Щасливчиком називають того, хто без особливих проблем і перепон досягає бажаного, його життя розмірене й спокійне. Однак дорога до щастя у кожного своя. Декому доводиться долати випробування, переживати розчарування, виборювати щастя великими зусиллями. Наша розповідь саме про таку жінку – Людмилу Олександрівну КУЛЬБАЦЬКУ, життєва дорога якої круто змінила свій напрям, поєднала зі спортом, що став сенсом її життя.
|
 Сьогодні з великою радістю можна говорити про те, що Баштанщина має святого покровителя нашого хліборобського краю. Це – священномученик протоієрей Микола Романовський, священицький шлях якого розпочався саме із села Кашперо-Миколаївка Баштанського району.
Священномученик протоієрей Микола Олександрович РОМАНОВ СЬКИЙ народився в 1869 році в селі Липецьке Ананьївського повіту (нині Одеська область) у родині протоієрея отця Олександра Венедиктовича та матушки Марії Йосипівни Романовських. При святому Хрещенні новонародженому дали ім’я Миколай, що з грецької означає «перемагає народ».
У сім’ї було ще декілька дітей. Відомо, що син Дмитро працював юристом в Одесі і згодом також був репресований, дочок звали Анна і Софія. На жаль, це все, що тепер ми можемо дізнатися про сім’ю, де ріс і виховувався Микола Романовський...
... |
В цьому році виповнюється 140-років від дня народження Боровика Дмитра Мироновича - уродженця Баштанщини, революціонера, одного з фундаторів українського національного руху на Далекому Сході, редактора і видавця першого на Далекому Сході українського тижневика "Українець на Зеленому Клині", що мав дуже великий вплив на розвиток українського політичного життя. Д. М. Боровик відноситься до плеяди патріотів початку ХХ століття, які поширювали українську думку, Слово Т. Г. Шевченка, далеко за межами України. В далекому Зеленому Клині, на відміну від нашого степового краю, добре пам'ятають сина українського народу, завдяки дослідників українського національного руху Івана Світа та В'ячеслава Чорномаза.
|
 Козацька доба − частина героїчного минулого українського народу. У чому ж полягає такий жвавий інтерес до козаків? Чому ж ми, українці, пишаємося ними на весь світ?
Унікальність нашої історії і нашого народу полягає в тому, що в козацтві виявився творчий і
волелюбний дух наших предків. Кожен в Україні чув про козаків. Козак у нашій уяві − це звитяжний воїн, який не розлучається з шаблею, захисник Вітчизни, оборонець прав і віри, звичаїв та гідності кожного, хто живе під небом України. Про них написано багато наукових книжок, цікавих романів, знято чимало фільмів. Про наш козацький рід і його ватажків говориться в урочистій пісні нашої держави − гімні України. А про малого хлопця і дорослого парубка, який вміє відстояти свою честь і захистити слабшого, старого, жінку, у нас кажуть: справжній козак. І в це слово вкладають розуміння найбільших чеснот нашого народу.
Протягом кількох століть українські козаки стерегли кордони, воювали, захищаючи не лише
власні інтереси, а й інтереси інших країн: козацькі загони були бажаною підмогою і в польському, і у французькому військах. Воювали на суші і на морі. Про славетні бої і походи козаків, про їх сміливість, відвагу й винахідливість ходять легенди. Козаки були неперевершеними майстрами військової справи свого часу. Прославили козацтво хоробрі, талановиті ватажки, серед яких був Захарій Олексійович ЧЕПІГА, який звеличував наш південний край.
Захарій Олексійович Чепіга (Куліш) належить до числа найбільш видатних і колоритних представників Чорноморського козацтва кінця XVIII століття. Від рядового запорізького козака до отамана Чорноморського козачого війська, генерал-майора − таке його службове зростання більш ніж за сорок років. Нехай і не швидка, але все-таки блискуча кар'єра! З ім'ям З. А. Чепіги пов'язані багато доленосних подій для Чорноморського козацького війська. |
|
|
